Вісім годин ти віддаєш роботі. Кому дістаються інші шістнадцять?

Хто з нас живе на двадцять чотири години на день? І коли я кажу «живе», то не маю на увазі «існує» чи «якось перебивається». Хто з нас позбувся тривожного відчуття, що головні «витратні відомства» його щоденного життя працюють не так, як мали б? Хто цілком певний, що над його чудовим костюмом не красується ганебний капелюх або що, подбавши про посуд, він не забув про якість їжі? Хто з нас не каже собі - хто не повторює собі все життя: «Я зміню це, коли матиму трохи більше часу»? Більше часу в нас ніколи не буде. Ми маємо і завжди мали весь час, який є. Саме усвідомлення цієї глибокої й занедбаної істини, яку, до речі, відкрив не я, і спонукало мене докладно дослідити, як витрачається щоденний час.

Передусім остерігайтеся власного запалу. Завзяття до добрих справ - річ оманлива й підступна. Воно голосно вимагає діла; спочатку його неможливо задовольнити, йому треба дедалі більше; воно прагне пересувати гори й повертати річки в інший бік. Не заспокоїться, доки не впріє. А тоді надто часто, щойно відчувши піт на чолі, раптом стомлюється й помирає, навіть не завдавши собі клопоту сказати: «Мені вже досить». Остерігайтеся брати на себе забагато на початку. Задовольніться зовсім малим. Залиште місце для несподіванок. Зважайте на людську природу, особливо на власну.

Ви «замкнені в місті», але любите заміські прогулянки й спостереження за живою природою, що, безперечно, розширює серце. Чому б вам якось уночі не вийти з дому в капцях із сачком для метеликів до найближчого газового ліхтаря й не поспостерігати за живим світом звичайних і рідкісних нічних метеликів, що кружляють довкола нього, а потім не впорядкувати здобуті знання, не розбудувати їх далі й нарешті не дізнатися щось про щось? Щоб жити повноцінно, не обов'язково бути відданим мистецтву чи літературі. Увесь світ повсякденних звичок і картин чекає нагоди задовольнити ту допитливість, яка і є життям та задоволення якої робить серце чуйним.