Налаштованість на роздуми

Вправи на зосередження розуму, яким слід приділяти щонайменше пів години на день, є лише підготовкою, як гами на фортепіано. Здобувши владу над цим найнепокірнішим членом свого складного організму, природно, треба запрягти його до роботи. Марно мати слухняний розум, якщо не використовувати його слухняність якомога повніше. Тут потрібен тривалий початковий курс навчання.

А щодо предмета цього курсу не може бути жодних сумнівів; їх ніколи й не було. Усі розсудливі люди всіх часів тут одностайні. Це не література, не будь-яке інше мистецтво, не історія і не якась наука. Це вивчення самого себе. Людино, пізнай себе. Ці слова такі затерті, що мені, правду кажучи, соромно їх писати. І все ж їх слід написати, бо в них є потреба. Я забираю назад свій сором, бо соромлюся його. Людино, пізнай себе. Кажу це вголос. Ця фраза належить до тих, що їх усі знають, цінність яких усі визнають, але які втілюють у життя лише наймудріші. Не знаю чому. Я цілком переконаний: у житті пересічної сучасної людини з добрими намірами найбільше бракує саме налаштованості на роздуми.

Ми не розмірковуємо. Я маю на увазі, що ми не розмірковуємо про справді важливі речі: про проблему нашого щастя, про головний напрямок нашого руху, про те, що дає нам життя, про роль розуму в наших учинках, якщо він узагалі її відіграє, і про зв'язок між нашими принципами та нашою поведінкою.

І все ж ви шукаєте щастя, чи не так? Ви його знайшли?

Найімовірніше, ні. Найімовірніше, ви вже почали вірити, що щастя недосяжне. Але люди його досягали. І досягали, усвідомивши, що щастя народжується не з пошуків тілесної чи розумової насолоди, а з розвитку розуму й узгодження поведінки з принципами.

Гадаю, вам не вистачить зухвалості це заперечити. А якщо ви це визнаєте й водночас не присвячуєте жодної частини дня свідомому розгляду свого розуму, принципів і поведінки, то визнаєте також, що, прагнучи певної мети, постійно не робите саме того, що необхідне для її досягнення.

То кому тепер червоніти: мені чи вам?

Не бійтеся: я не збираюся нав'язувати вам якісь певні принципи. Тут мені байдуже, які у вас принципи. Вони можуть переконувати вас у справедливості квартирних крадіжок. Я не заперечую. Я лише наполягаю: життя, у якому поведінка не узгоджується хоча б приблизно з принципами, є безглуздим життям; а узгодити поведінку з принципами можна лише щоденним самоаналізом, роздумами й рішеннями. Злодії постійно нещасні тому, що їхні принципи суперечать крадіжкам. Якби вони щиро вірили в моральну велич крадіжки, каторга означала б для них лише певну кількість щасливих років; усі мученики щасливі, бо їхня поведінка та їхні принципи збігаються.

Що ж до розуму, який визначає поведінку й має певний стосунок до формування принципів, то він відіграє в нашому житті значно меншу роль, ніж нам здається. Вважається, що ми розсудливі, але насправді ми значно більше керуємося інстинктами, ніж розумом. І що менше розмірковуємо, то менш розсудливими стаємо. Наступного разу, коли ви розсердитеся на офіціанта через пересмажений біфштекс, запросіть розум до зали засідань у своїй голові й порадьтеся з ним. Він, мабуть, скаже, що офіціант не смажив біфштекса й не міг вплинути на його приготування; та навіть якби винен був лише він, своїм гнівом ви не досягли нічого доброго: лише втратили гідність, виглядали дурнем в очах розсудливих людей і зіпсували офіціантові настрій, а на біфштекс не вплинули анітрохи.

Унаслідок цієї поради з розумом, за яку він не бере плати, наступного разу, коли ваш біфштекс знову пересмажать, ви поставитеся до офіціанта як до ближнього, збережете цілковитий спокій і доброзичливість та ввічливо наполягатимете, щоб вам принесли інший біфштекс. Користь буде очевидна й відчутна.

Формувати або змінювати принципи й виробляти поведінку неабияк допомагають друковані книжки, що коштують від шести пенсів і вище. У попередньому розділі я згадував Марка Аврелія та Епіктета. Деякі ще відоміші твори відразу спадуть вам на думку. Можу також назвати Паскаля, Лабрюєра й Емерсона. Щодо мене, то ви ніколи не застанете мене в дорозі без мого Марка Аврелія. Так, книжки цінні. Але жодне читання не замінить щоденного, відвертого й чесного розгляду того, що ви нещодавно зробили і що збираєтеся зробити; не замінить пильного погляду самому собі у вічі, хоч як би цей погляд вас бентежив.

Коли ж займатися цією важливою справою? Як на мене, для неї добре підходить усамітнення під час вечірньої дороги додому. Після зусиль, витрачених на щоденний заробіток, природно приходить налаштованість на роздуми. Звичайно, якщо замість виконання простого й надзвичайно важливого обов'язку ви волієте читати газету, яку так само могли б почитати, чекаючи на вечерю, мені нічого сказати. Але знайти для цієї справи якусь частину дня ви мусите. Тепер я переходжу до вечірніх годин.