Серйозне читання

Романи я виключаю із «серйозного читання», тож людині, яка, прагнучи самовдосконалення, вирішила присвячувати дев'яносто хвилин тричі на тиждень повному вивченню творів Чарлза Дікенса, варто змінити свої плани. Не тому, що романи несерйозні: деякі з найвидатніших творів світової літератури написані у формі художньої прози. Причина в тому, що поганих романів узагалі не слід читати, а хороші ніколи не вимагають від читача помітного розумового зусилля. Складними в романах Мередіта є лише невдалі місця. Хороший роман несе вас уперед, мов човник за течією, і до кінця ви дістаєтеся, може, й затамувавши подих, але не виснаженими. Найкращі романи потребують найменшої напруги. А в розвитку розуму одним із найважливіших чинників є саме відчуття напруги, труднощів, завдання, яке одна частина вашої істоти прагне виконати, а інша прагне обминути; і перед романом цього відчуття не виникає. Щоб читати «Анну Кареніну», не доводиться зціплювати зуби. Отож, хоча романи читати слід, робити це не варто саме в ті дев'яносто хвилин.

Поезія, народжена уявою, створює значно більшу розумову напругу, ніж романи. Мабуть, найбільшу з усіх форм літератури. Це найвища форма літератури. Вона дає найвищу насолоду й навчає найвищої мудрості. Одне слово, ніщо з нею не зрівняється. Я кажу це з сумним усвідомленням того, що більшість людей не читає поезії.

Я переконаний, що чимало чудових людей, поставлених перед вибором між читанням «Утраченого раю» й подорожжю навколо Трафальгарської площі опівдні на колінах і у веретищі, обрали б випробування публічним глумом. І все ж я ніколи не перестану радити друзям і ворогам читати передусім поезію.

Якщо поезія для вас, як кажуть, «книжка за сімома печатями», почніть зі знаменитого есе Гезлітта про природу «поезії загалом». Це найкраще, що є такого роду англійською, і ніхто, хто його прочитав, уже не зможе помилково вважати поезію середньовічними тортурами, скаженим слоном чи рушницею, яка сама вистрілить і вб'є за сорок кроків. Справді, важко уявити душевний стан людини, яка після есе Гезлітта не відчує нагальної потреби прочитати трохи поезії ще до наступної трапези. Якщо есе вас надихне, я порадив би почати з суто оповідної поезії.

Є англійський роман, написаний жінкою, незрівнянно кращий за будь-що з написаного Джордж Еліот, сестрами Бронте чи навіть Джейн Остін, якого ви, можливо, не читали. Він називається «Аврора Лі», а його авторка Е. Б. Браунінґ. Так сталося, що він написаний віршами й містить чимало справді прекрасної поезії. Вирішіть прочитати цю книжку до кінця, навіть якщо доведеться за неї померти. Забудьте, що це прекрасна поезія. Читайте її просто заради оповіді й суспільних ідей. А коли закінчите, чесно запитайте себе, чи й досі не любите поезії. Я знав не одну людину, якій «Аврора Лі» допомогла переконатися, що, гадаючи, ніби вона ненавидить поезію, вона цілковито помилялася.

Звичайно, якщо після Гезлітта й такого досліду, проведеного у світлі його есе, ви остаточно переконаєтеся, що у вас є щось вороже до поезії, доведеться задовольнитися історією або філософією. Мені буде шкода, проте не до невтішності. «Занепад і падіння» не варто й згадувати поруч з «Утраченим раєм», але це надзвичайно гарна річ; а «Основні начала» Герберта Спенсера просто сміються з претензій поезії й не погоджуються вважатися нічим іншим, як найвеличнішим витвором людського розуму. Я не стверджую, що будь-який із цих творів годиться для новачка в розумових зусиллях. Але не бачу причини, чому людина пересічного розуму після року безперервного читання не могла б узятися за найвищі шедеври історії або філософії. Велика зручність шедеврів у тому, що вони напрочуд ясні.

Для початку я не пропоную жодного конкретного твору. За того обсягу, яким я тут розпоряджаюся, така спроба була б марною. Проте маю дві загальні поради певної ваги. Перша: визначте напрямок і межі своїх зусиль. Оберіть обмежений період, обмежену тему або одного автора. Скажіть собі: «Я хочу дещо знати про Французьку революцію, або про виникнення залізниць, або про твори Джона Кітса». І протягом певного, заздалегідь визначеного часу не виходьте за межі обраного. Бути знавцем своєї справи приносить чималу насолоду.

Друга порада: не лише читайте, а й думайте. Я знаю людей, які читають і читають, а з тією користю, що вони від цього мають, могли б так само нарізати хліб і мастити його маслом. Вони вдаються до читання так, як кращі за них люди вдаються до випивки. Вони мчать автомобілем крізь графства літератури, маючи єдину мету: рух. Вони розкажуть вам, скільки книжок прочитали за рік.

Якщо ви не приділяєте принаймні сорока п'яти хвилин уважним, виснажливим роздумам над прочитаним, що спершу страшенно нудно, ваші вечірні дев'яносто хвилин здебільшого змарновані. Це означає, що просуватиметеся ви повільно.

Нехай.

Забудьте про мету; думайте лише про краєвид довкола; і через якийсь час, можливо, саме тоді, коли найменше цього очікуватимете, раптом опинитеся в прекрасному місті на пагорбі.