Щоденне диво

«Так, він із тих, хто не вміє давати собі раду. Добра посада. Сталий дохід. Цілком вистачає і на необхідне, і на розкоші. Начебто й не марнотрат. А все одно вічно в скруті. Чомусь гроші нічого йому не дають. Чудова квартира - напівпорожня! Завжди так, ніби щойно приходили описувати майно. Новий костюм - старий капелюх! Розкішна краватка - обвислі штани! Запросить на обід: кришталевий посуд - несмачна баранина; або кава по-турецьки - надщерблена чашка! І ніяк не збагне, у чому річ. А пояснення просте: розпорошує свої прибутки на дрібниці. Мені б половину його грошей! Я б йому показав...»

Приблизно так більшість із нас колись когось критикувала, поблажливо дивлячись згори.

Ми майже всі - міністри фінансів; у цьому нині наша гордість. Газети повні статей про те, як прожити на таку-то суму, а гострота листування, яке вони викликають, свідчить, наскільки ця тема хвилює читачів. Нещодавно на сторінках однієї щоденної газети точилася справжня битва: чи може жінка пристойно жити за містом на вісімдесят п'ять фунтів на рік? Я бачив нарис «Як прожити на вісім шилінгів на тиждень». Але ніколи не бачив нарису «Як жити на двадцять чотири години на день». А проте кажуть, що час - це гроші. Приказка применшує справу. Час - це набагато більше, ніж гроші. Маючи час, ви можете здобути гроші - зазвичай. Та навіть із багатством гардеробника готелю «Карлтон» ви не купите собі ані хвилини понад те, що маю я чи кіт біля каміна.

Філософи пояснили простір. Часу вони не пояснили. Це незбагненна сировина всього сущого. З ним можливе все; без нього - ніщо. Надходження часу справді є щоденним дивом, річчю разюче дивовижною, якщо придивитися до неї. Ви прокидаєтеся вранці - і ось: ваш гаманець чарівним чином наповнюється двадцятьма чотирма годинами ще не обробленої тканини, з якої складається всесвіт вашого життя! Вона ваша. Це найкоштовніше з усього, що вам належить. Надзвичайно своєрідний скарб, дарований вам у спосіб не менш своєрідний, ніж він сам!

Адже зауважте: ніхто не може його у вас забрати. Його неможливо вкрасти. І ніхто не одержує ані більше, ані менше, ніж ви.

Ось вам ідеальна демократія! У царстві часу немає ні аристократії багатства, ні аристократії розуму. Генія не винагороджують бодай однією додатковою годиною на день. І покарань також немає. Марнуйте свій безмежно коштовний скарб скільки завгодно - його постачання ніколи не припиниться. Жодна таємнича сила не скаже: «Цей чоловік дурень, якщо не негідник. Він не заслуговує на час; йому перекриють подачу». Це надійніше за консолі, і неділі не переривають виплати прибутку. До того ж ви не можете взяти аванс із майбутнього. Залізти в борги неможливо! Ви можете змарнувати лише теперішню мить. Завтрашнього дня змарнувати не можете: він збережений для вас. Наступної години змарнувати не можете: вона збережена для вас.

Я назвав це дивом. Хіба не так?

Вам треба жити на ці двадцять чотири години щоденного часу. Із них ви маєте виткати здоров'я, задоволення, гроші, вдоволення, повагу й розвиток своєї безсмертної душі. Правильне, найдієвіше використання часу - справа надзвичайної нагальності й захопливої життєвої важливості. Від цього залежить усе. Від цього залежить ваше щастя - та невловима нагорода, за якою ви всі хапаєтеся, друзі мої! Дивно, що газети, такі заповзятливі й сучасні, не рясніють статтями «Як жити на певний запас часу» замість «Як жити на певний грошовий дохід»! Гроші трапляються набагато частіше за час. Поміркувавши, розумієш, що гроші - чи не найзвичайніша річ у світі. Вони громіздкими купами захаращують землю.

Якщо людині не вдається прожити на певний дохід, вона заробляє трохи більше - або краде, або просить грошей через оголошення. Життя не обов'язково йде шкереберть лише тому, що не виходить укластися в тисячу фунтів на рік: людина напружується, перетворює фунти на гінеї та зводить бюджет. Але коли не вдається розпорядитися доходом у двадцять чотири години на день так, щоб його вистачало на всі належні статті витрат, тоді життя таки йде шкереберть. Надходження часу, хоч і на диво регулярне, жорстоко обмежене.

Хто з нас живе на двадцять чотири години на день? І коли я кажу «живе», то не маю на увазі «існує» чи «якось перебивається». Хто з нас позбувся тривожного відчуття, що головні «витратні відомства» його щоденного життя працюють не так, як мали б? Хто цілком певний, що над його чудовим костюмом не красується ганебний капелюх або що, подбавши про посуд, він не забув про якість їжі? Хто з нас не каже собі - хто не повторює собі все життя: «Я зміню це, коли матиму трохи більше часу»?

Більше часу в нас ніколи не буде. Ми маємо і завжди мали весь час, який є. Саме усвідомлення цієї глибокої й занедбаної істини, яку, до речі, відкрив не я, і спонукало мене докладно дослідити, як витрачається щоденний час.