Небезпеки, яких слід уникати

Я не можу завершити ці поради, часто, боюся, надто повчальні й уривчасті, про повне використання свого часу задля великої мети жити, а не животіти, не згадавши коротко про деякі небезпеки, що чатують на щирого шукача життя. Перша з них полягає в жахливій можливості стати найогиднішою й найнестерпнішою людиною: самовдоволеним педантом. Самовдоволений педант є нахабою, який удає із себе вищого мудреця. Це бундючний дурень, який вийшов на урочисту прогулянку й, сам того не помітивши, загубив важливу частину свого вбрання, а саме почуття гумору. Це нудна людина, яка, зробивши відкриття, так ним вражена, що здатна щиро обуритися, коли весь світ не вражений разом із нею. Непомітно для себе стати таким педантом легко, і це згубно.

Отже, беручись до справи використання всього свого часу, варто пам'ятати, що матеріал, із яким вам належить працювати, це ваш час, а не чужий; що земля цілком непогано крутилася й до того, як ви почали зводити бюджет годин, і так само непогано крутитиметься незалежно від того, чи досягнете ви успіху в новій ролі міністра фінансів часу. Краще не надто багато розповідати про свої заняття й не виявляти надмірно болісного смутку, споглядаючи цілий світ, який свідомо марнує стільки годин щодня й через це ніколи по-справжньому не живе. Зрештою виявиться, що, дбаючи про себе, ви вже маєте роботи по саму зав'язку.

Інша небезпека полягає в тому, щоб бути прикутим до розпорядку, мов раб до колісниці. Не можна дозволяти своєму розпорядкові тягнути вас за собою. Його треба поважати, але не поклонятися йому, наче ідолові. Розпорядок щоденних занять не є релігією.

Здається, це очевидно. Проте я знаю чоловіків, чиє життя стало тягарем для них самих і тяжким тягарем для рідних та друзів лише тому, що вони не спромоглися зрозуміти очевидне. «О ні, Артур завжди виводить собаку рівно о восьмій і завжди починає читати за чверть дев'ята. Тому цілком неможливо, щоб ми...» І так далі, і так далі, чув я вигук змученої дружини. І відтінок остаточного, незаперечного вироку в цьому жалібному голосі відкриває несподівану й сміховинну трагедію цілого життя.

З іншого боку, розпорядок залишається розпорядком. І якщо не ставитися до нього з повагою, він перетворюється лише на поганий жарт. Ставитися до свого розпорядку саме з належною мірою поваги, жити не надто гнучко й не надто негнучко зовсім не так просто, як може здатися недосвідченій людині.

Є ще одна небезпека: виробити звичку поспішати, дедалі більше перейматися тим, що треба робити далі. Так можна почати існувати, наче у в'язниці, і життя перестане належати вам. Можна вийти із собакою о восьмій і всю прогулянку думати про те, що за чверть дев'ята треба почати читати й не можна запізнитися.

І навмисне порушення свого розпорядку час від часу не виправить справи. Лихо походить не від того, що ви негнучко тримаєтеся задуманого, а від того, що від початку задумали забагато, переповнили розпорядок. Єдині ліки тут полягають у тому, щоб перебудувати його й узятися за менше.

Але апетит до знання зростає з поживою, і є люди, яким починає подобатися постійна, захекана гонитва за новими звершеннями. Про них можна сказати, що постійна, захекана гонитва краща за вічну дрімоту.

У будь-якому разі, якщо розпорядок починає вас гнітити, а змінювати його ви все ж не хочете, чудовим полегшенням буде переходити від однієї його частини до іншої з навмисною, навіть перебільшеною неквапністю. Наприклад, провести п'ять хвилин у цілковитому душевному спокої між тим, як ви прив'язали сенбернара, і тим, як відкрили книжку; інакше кажучи, змарнувати п'ять хвилин, цілком усвідомлюючи, що ви їх марнуєте.

Остання й найголовніша небезпека, на яку я хотів би вказати, це та, про яку вже говорив: ризик невдачі на самому початку справи.

На цьому я мушу наполягти.

Невдача на початку може легко вбити щойно народжений порив до повноти життя, тож слід ужити всіх заходів, аби її уникнути. Не варто вимагати від цього пориву надто багато. Нехай перше коло буде навіть сміховинно повільним, але нехай темп буде якомога рівнішим.

А вже вирішивши виконати певне завдання, виконайте його, хоч би якою нудною й неприємною була робота. Приріст упевненості в собі після завершення виснажливої справи величезний.

Нарешті, обираючи перші заняття для тих вечірніх годин, керуйтеся лише власним смаком і природним потягом.

Бути ходячою енциклопедією філософії чудово, але якщо ви не маєте смаку до філософії, зате любите вивчати історію вуличних вигуків, значно краще облишити філософію й узятися за вуличні вигуки.