Застереження перед початком

Тепер, коли я переконав вас, якщо таки переконав, зізнатися собі, що вас постійно переслідує приховане невдоволення тим, як улаштоване ваше щоденне життя; що першопричина цього прикрого невдоволення - відчуття, ніби щодня ви залишаєте незробленим щось бажане, щось таке, що повсякчас сподіваєтеся зробити, коли матимете «більше часу»; і тепер, коли я звернув вашу увагу на сліпучу, очевидну істину, що «більше часу» у вас ніколи не буде, адже ви вже маєте весь час, який є, - ви чекаєте, що я відкрию якийсь дивовижний секрет. Секрет, завдяки якому ви принаймні наблизитеся до ідеального устрою дня, а отже, позбудетеся цього настирливого, неприємного щоденного розчарування від незроблених справ!

Я не знайшов такого дивовижного секрету. І не сподіваюся знайти, як не сподіваюся, що його коли-небудь знайде хтось інший. Його не відкрито. Коли ви почали вловлювати напрям моїх думок, у ваших грудях, можливо, ожила надія. Можливо, ви сказали собі: «Цей чоловік покаже мені легкий, невтомливий спосіб зробити те, чого я так давно й марно бажав». На жаль, ні! Річ у тім, що легкого шляху немає, як немає й привілейованої дороги. Шлях до Мекки надзвичайно важкий і кам'янистий; а найгірше те, що до кінця ви все одно ніколи не доходите.

Найважливіша передумова того, щоб упорядкувати своє життя й повно та зручно жити в межах щоденного бюджету з двадцяти чотирьох годин, - спокійне усвідомлення надзвичайної складності цього завдання, жертв і невпинних зусиль, яких воно потребує. На цьому неможливо наголосити надто сильно.

Якщо ви уявляєте, що досягнете ідеалу, хитромудро накресливши пером розклад на аркуші паперу, краще відразу полиште надію. Якщо не готові до зневіри й розчарувань, якщо не згодні на малий результат за велике зусилля, то не починайте. Лягайте знову й повертайтеся до неспокійної дрімоти, яку називаєте своїм існуванням.

Дуже сумно, чи не так, дуже гнітюче й похмуро? І все ж у цій потребі напружено зібрати волю, перш ніж зробити щось варте зусиль, я бачу й певну красу. Мені особисто вона навіть подобається. Відчуваю, що саме це передусім відрізняє мене від кота біля каміна.

«Гаразд, - скажете ви, - припустімо, я готовий до бою. Припустімо, я ретельно зважив і зрозумів ваші поважні міркування. Як мені почати?» Дорогий пане, просто почніть. Чарівного способу починати немає. Якби чоловік, стоячи біля басейну й бажаючи стрибнути в холодну воду, запитав вас: «Як мені почати стрибати?» - ви відповіли б лише: «Просто стрибніть. Візьміть себе в руки й стрибніть».

Як я вже казав, головна краса постійного надходження часу в тому, що його неможливо змарнувати наперед. Наступний рік, наступний день, наступна година чекають на вас такими ж досконалими, такими ж незіпсованими, наче ви за все життя не змарнували й не використали недоречно жодної миті. Це дуже приємно й підбадьорливо. Якщо захочете, щогодини можете починати з чистої сторінки. Тож немає жодного сенсу чекати наступного тижня чи навіть завтрашнього дня. Вам може здаватися, що наступного тижня вода буде теплішою. Не буде. Вона стане холоднішою.

Але перш ніж ви почнете, дозвольте мені тихо прошепотіти вам на вухо кілька застережень.

Передусім остерігайтеся власного запалу. Завзяття до добрих справ - річ оманлива й підступна. Воно голосно вимагає діла; спочатку його неможливо задовольнити, йому треба дедалі більше; воно прагне пересувати гори й повертати річки в інший бік. Не заспокоїться, доки не впріє. А тоді надто часто, щойно відчувши піт на чолі, раптом стомлюється й помирає, навіть не завдавши собі клопоту сказати: «Мені вже досить».

Остерігайтеся брати на себе забагато на початку. Задовольніться зовсім малим. Залиште місце для несподіванок. Зважайте на людську природу, особливо на власну.

Одна-дві невдачі самі собою не мали б значення, якби не забирали самоповагу й упевненість у собі. Але так само, як ніщо не сприяє успіхові більше за успіх, ніщо не веде до невдачі так, як невдача. Більшість тих, хто зазнав краху, зазнали його, бо замахнулися на забагато. Тому, беручись до величезної справи - повно й зручно жити у вузьких межах двадцяти чотирьох годин на день, - за будь-яку ціну уникнімо ризику ранньої поразки. Принаймні в цій справі я не погоджуся, що блискуча невдача краща за скромний успіх. Я цілком за скромний успіх. Блискуча невдача ні до чого не веде; скромний успіх може привести до успіху, який уже не буде скромним.

Отже, почнімо розглядати бюджет щоденного часу. Ви кажете, що день у вас і так переповнений. Чим саме? Скільки ви насправді витрачаєте на заробіток? У середньому сім годин? І сім на сон? Додам іще дві години - щедро. А тепер спробуйте без підготовки пояснити мені, куди діваються решта вісім.