Цитати з книги «Творчий досвід»

До того ж Паунд визначає суспільні інтереси як «вимоги чи домагання, пов’язані з існуванням суспільства», і тут немає нічого туманного чи абстрактного. «Суспільний інтерес в особистості» й «особистий інтерес у суспільному» мають стати співвідносними висловами. Так особистість зберігає свою цілісність крізь усі наші «суспільні» теорії. Так само ми не відкидаємо абстрактну людину дев’ятнадцятого століття лише для того, щоб поставити на її місце абстрактне суспільство: суспільні інтереси - це інтереси людей у їхніх незліченних і невпинно мінливих взаєминах.

Moreover, Pound defines social interests as “the claims or demands involved in the existence of society,” and here we have nothing vague or abstract. “The social interest in the individual,” “the individual interest in the social,” must become coordinate expressions. Thus does the individual preserve his integrity through all our “social” theories. Thus also we do not discard the abstract man of the nineteenth century only to put in his place an abstract society; social interests are the interests of men in their multitudinous and ever-varying relations.

Оскільки слово «функція» дедалі частіше вживають для вираження відношення, потрібні певні застереження. По-перше, не слід цим словом виправдовувати відмову від вивчення кожної конкретної ситуації; останнім часом я кілька разів бачила таке. Вислів може бути доречним скороченням у викладі, але неприпустимо робити його скороченим шляхом у дослідженні.

Because the word function is being increasingly used to express relation, there are certain warnings necessary. First, we should not use the word function to excuse us from studying each situation; this I have seen done several times recently. A phrase may be a legitimate short-cut in exposition, but it is inexcusable to let it be a short-cut in investigation.

Отже, спостерігаючи людські відносини й засвоюючи вчення психології, ми дізнаємося, що з нашої конкретної діяльності постають і сила для цієї діяльності, і дороговказ для неї. Досвід - це електростанція; тут породжуються воля й мета. Ба більше, і це надзвичайно важливо, тут виникають і критерії, за якими ми судимо про ту саму волю й мету.

Through our observation of human relations, through the teachings of psychology, we learn then that from our concrete activities spring both the power and the guide for those activities. Experience is the dynamo station; here are generated will and purpose. Further, and of the utmost importance, here too arise the standards with which to judge that same will and purpose.

Слід зауважити: коли ми говоримо про цілісне середовище, то, звісно, не маємо на увазі абсолютно все «цілісне середовище», а лише те, що перебуває в такому безпосередньому зв’язку з індивідом, що його сили можна враховувати і як причину, і як наслідок його діяльності; тобто ту частину середовища, яка входить у відчутний діапазон колової поведінки.

It should be noted that when we say total environment we of course do not mean total “total environment,” but that which is in such immediate relation to the individual that its forces can be reckoned with both as cause of and effect of his activity, that is, that much of environment which comes within the appreciable range of circular behavior.

Тут ішлося б не обов'язково про протиборство, а про зустріч інтересів. Ця зустріч виявила б багато випадків їхньої несумісності, проте не вирішувала б наперед, що з цим робити. Зустрітися не означає вступити в боротьбу. Інакше кажучи, залишається можливість інтеграції як способу зустрічі відмінностей.

Here we should have not necessarily the opposing, but the confronting, of interests. This confronting would make apparent many incompatibilities of interests, but does not judge the case beforehand as to what shall be done about it. Confront does not mean combat. In other words, it leaves the possibility of integrating as the method of the meeting of difference.

Отже, політична проблема полягає не в тому, як здобути «згоду», а в тому, як відкрити шлях творчому відношенню між людиною й людиною. Цього можна досягти освітою дорослих, яка свідомо шукатиме й навчатиме методів, що уможливлюють, заохочують і розвивають це відношення між людьми; проникливою журналістикою; кооперативними рухами; розвитком місцевих осередків обговорення. Та хоч би як йому сприяли, це процес самотворення волі народу через вивільнення енергії.

The political problem, then, is not how to obtain "consent," but how to open the way for the creating relation between man and man. This can be done by an adult education which shall deliberately try to find and teach those methods which shall make possible, encourage and develop this relation between men, by a journalism of insight, by cooperative movements, by the development of local units for discussion; but however furthered, it is the process of a self-creating will of the people, through the release of energy.

Щодо кожного нового досвіду, якщо ми не нехтуємо ним зовсім, у нас є вибір: або відкласти його в окрему шухлядку, щоб колись вийняти, коли виникне подібна обставина (подібна обставина ніколи не виникне), або інтегрувати його з усім іншим своїм досвідом. Ми інтегруємо досвід, і тоді в новий досвід входить уже багатша людина, якою ми стали; знову віддаємо себе й завжди завдяки цій віддачі підносимося над своїм колишнім я.

We have the choice with each fresh experience, if we do not disregard it altogether, of either pigeon-holing it to take out at some future time when a similar circumstance arises (a similar circumstance never will arise), or of integrating it with all the rest of our experience. We integrate our experience, and then the richer human being that we are goes into the new experience; again we give ourself and always by the giving rise above the old self.

Класифікація як «поняттєва стенографія», звісно, необхідна, але ми мусимо бути готові змінювати її з кожним новим внеском досвіду. Чи це надто очевидно, щоб про це говорити? Суддя Ґрей каже нам, що «невідступний гріх правознавця-аналітика - переконання в остаточності своїх класифікацій і визначень». Уроком для нас міг би стати спосіб, у який бактеріологи користуються класифікацією, охоче змінюючи її з кожним новим відкриттям.

Classification as "conceptual short-hand" is of course necessary, but we must be ready to change our classification with every new contribution of experience. Is this too obvious to need stating? Judge Gray tells us that "the besetting sin of the analytical jurist is the conviction that his classifications and definitions are final." The way in which bacteriologists use classification, changing it readily with every new discovery, might be a lesson to us.

Візьмімо незгоду з кимось: якщо ми з'ясуємо, що її спричинило лише непорозуміння, це дає мало розвитку; але якщо з'ясуємо, що між нами була справжня відмінність і що ми можемо поєднати цінне в кожному погляді, це стане кроком нашого зростання. Триматися власної «сторони», чи то сподіваючись подолати іншу, чи то заради окреслення меж компромісу, означає йти проти всякого зростання. Ми маємо остерігатися Міллевого «глибокого сну усталеного погляду». Наші «опоненти» - наші співтворці, бо мають щось, чого немає в нас. Основа будь-якої спільної діяльності - інтегроване різноманіття.

Take a disagreement with someone: if we find that it was caused by a mere misunderstanding, there is little development there, but if we find that there was real difference and that we can unite what was of value in each point of view, it is a step in our growth. To keep to our own "side" either in the hope of downing the other side or in order to delimit the boundaries of the compromise is against all growth. We must guard against Mill's "deep slumber of a decided opinion." Our "opponents" are our co-creators, for they have something to give which we have not. The basis of all coöperative activity is integrated diversity.

Тепер нам потрібні ретельні дослідження методу інтеграції. Ми мусимо спостерігати й аналізувати промислові, міжнародні та особисті суперечки, щоб побачити, коли, чому і як отримуємо компроміс, а коли, чому і як - справжню інтеграцію. Нам потрібно й дещо більше: набагато більше, ніж спостереження, нам потрібен експеримент. Нам потрібні спостерігачі-учасники, які проводитимуть один експеримент за іншим і розповідатимуть, які з них успішні, а які невдалі.

We need now careful studies of the method of integration. We must observe and analyze industrial controversy, international controversy, personal controversy, to see when and why and how we get compromise, when and why and how we get genuine integration. We need more than this; far more than observation, we need experiment. We want participant-observers who will try experiment after experiment and tell us which succeed and which fail.

Коли ми з вами разом обираємо спосіб дії й здійснюємо його, ви не маєте влади наді мною, а я над вами, але разом ми маємо владу над собою. Проте ми не маємо жодної влади над Джоном Смітом. Ми могли б різними способами намагатися здобути над ним «владу», і саме це Ле Дантек назвав би владою; але єдина правомірна влада, яку ми могли б мати у зв'язку з Джоном Смітом, - це та, яку ви, Джон Сміт і я могли б спільно розвинути над нашими трьома «я».

When you and I decide on a course of action together and do that thing, you have no power over me nor I over you, but we have power over ourselves together. We have, however, no authority over John Smith. We could try to get "power" over him in a number of ways, and that is what Le Dantec would call power, but the only legitimate power we could have in connection with John Smith is what you and John Smith and I could develop together over our three selves.

Підсумуймо цю думку: в єдиній ситуації немає влади над, тому метою завжди має бути творення єдиної ситуації, тобто робочої єдності чи функціонального цілого: між роботодавцем і працівником, власником житла й наймачем або в будь-якому іншому випадку. Але ми ніколи не досягнемо успіху, якщо уявлятимемо, ніби єдина ситуація виникає зі збігу інтересів; це лише викручує й спотворює факти, і зрештою цей шлях веде до невдачі. Єдина ситуація постає з поєднання інтересів. Отже, поки що, очікуючи подальших досліджень, я схильна провести таке розрізнення: справжня сила - це спільна сила, псевдовлада - це влада над.

To sum up this point: there is no power-over in the single situation, therefore the aim should always be to create the single situation, that is, to make a working-unit or functional whole: as between employer and employee, landlord and tenant, or whatever the case may be. But we shall never succeed if we conceive the single situation as produced by coincidence of interests; this only twists and distorts the facts and that way lies failure - in the long run. The single situation is produced by the union of interests. For the moment, then, awaiting further study, I am inclined to make this distinction: genuine power is power-with, pseudo power, power-over.

Отже, мислителі, які розмірковують про демократію, вже минули стадію простого вдосконалення механізмів голосування й представництва; їхня мета - навчити людські уми діяти спільно й конструктивно. Проблему демократії тепер визнають проблемою того, як досягти суспільно правомірної колективної дії, тобто такої, що задовольняє критерії освіченого життя; проблемою того, як підтримувати силу й творчість у мисленні кожного, а не лише обраних умів.

THINKERS about democracy then have passed the stage of merely perfecting mechanisms of voting and representation; their aim is to train minds to act together constructively. The democratic problem is now recognized as the problem of how to get collective action that is socially valid, that is satisfying by the criteria of enlightened living; the problem of how to maintain vigor and creativeness in the thinking of everybody, not merely of chosen spirits.

Цим я не звеличую «народ». Ми більше не проголошуємо містичної віри у вроджену правильність громадської думки; нам не потрібно від народу нічого, крім його досвіду, але саме його нам украй потрібно. Розум і мудрість постають із наших повсякденних занять. Нас цікавить не воля народу, а його життя. Громадська думка має будуватися з конкретного існування, з перцептивного рівня.

I am not hereby glorifying "the people." We no longer declare a mystic faith in a native rightness of public opinion; we want nothing from the people but their experience, but emphatically we want that. Reason, wisdom, emerge from our daily activities. It is not the will of the people we are interested in but the life of the people. Public opinion must be built up from concrete existence, from the perceptual level.

Крім того, розглядаючи те, що виховує або «впливає», мусимо пам'ятати, що вплив походить не лише з газет, трибуни чи того, що виставляють під світло рампи; люди весь час впливають одне на одного. Замість того щоб цей вплив лишався випадковим, ми мали б уміти діставати з нього більше; чимало розбіжностей пропадають намарне. Я сподіваюся, що ми зуміємо так оживити невеликі зібрання людей, щоб у них творилося щось засадниче для нашого політичного життя.

Moreover, in considering that which educates or "influences," we must remember that influence is not all from the newspapers or the platform or what gets displayed in the limelight; people are influencing one another all the time. Instead of that influence being casual, we should be able to make more of it; there is much divergence going to waste. What I hope is that we shall be able so to vitalize small meetings of people that something shall be created in them which will be fundamental for our political life.

Представникові належить здійснити дві інтеграції: по-перше, інтегрувати погляд, який він приносить від людей, яких представляє, з поглядами, які інші представники приносять від своїх груп; по-друге, представник має повернутися до тих, хто його делегував, і переконати їх не в тому, що знайдено кращий спосіб, ніж їхній, а в тому, що вони мусять спробувати поєднати свій попередній погляд, або свій теперішній погляд, який розвинувся від часу його обрання чи призначення, з поглядом, сформованим у представницькій групі.

There are two integrations a representative has to make: first, the integration of the point of view he brings from his constituents with that brought by the other representatives from their constituents; secondly, the representative should go back and persuade his constituents not that a better way than theirs has been found, but that they must try to unite their old point of view, or their present point of view as developed since his election or appointment, with that formed in the representative group.

Ми маємо посилати своїх представників не для того, щоб вони здобули перемогу, а щоб дійшли певної згоди на основі ширшого розуміння з обох сторін. Ми маємо посилати людей на «нараду», щоб вони радилися, а не боролися за щось уже вирішене до зустрічі; в останньому випадку вони використовуватимуть поточне співвідношення сил, покладатимуться на дипломатію й керування групами.

We should send our representatives not to win a victory but to come to some agreement on the basis of an enlarged understanding on both sides. We should send men to a "conference" to confer, not to fight for something already decided on before meeting; if the latter, they will use the balance of power of the moment, will rely on diplomacy and the handling of groups.

Право має знайти спосіб поєднання інтересів. Воно має прагнути обмежити сферу взаємовиключних інтересів, проте робити це не свавільним проголошенням, а пропонуючи й заохочуючи ту діяльність, яка породжуватиме інтереси, здатні до поєднання. Право має прагнути значно більшого, ніж просте примирення; воно має бути однією з великих творчих сил нашого суспільного життя.

Law is to find the way of uniting interests. It is to seek to limit the area of mutually exclusive interests, but it is to do this not by arbitrary declaration, but by suggesting and encouraging those activities which will produce interests that are capable of uniting. Law should seek far more than mere reconciliation; it should be one of the great creative forces of our social life.

Стандарти минулого й стандарти теперішнього можуть поєднуватися не зусиллями законодавців чи суддів, а лише у зустрічах і розбіжностях, у зіткненні та інтегруванні повсякденної діяльності людей. Плідне поєднання основоположних принципів і соціальних фактів відбувається не в чиємусь розумі. Ми підносимося від рівня сприйняття до рівня понять через свою конкретну діяльність. Так розвивається наше поняття «правоти». Так розвивається право. Перефразовуючи одне речення Голмса: знаходити право в досвіді - не обов’язок, а лише необхідність.

The standards of the past and those of the present can be united not by law makers or judges but only in the meetings and differings, the confronting and integrating, of the daily activities of men. The fruitful uniting of fundamental principles and social facts takes place in no man's mind. We rise from the perceptual to the conceptual plane through our concrete activities. Thus is our conception of "right" evolved. Thus does law develop. To paraphrase a sentence of Holmes: To find law in experience is not a duty, it is only a necessity.

Людина щось мені обіцяє; обставини змінюються; чи має вона дотриматися обіцянки? Багато хто беззастережно відповідає: «Так», проте тут слід розрізняти. Інакше це могло б означати суто механічне життя. Відданість не є вірністю лише одному моментові, одній людині чи одному набору обставин; моя відданість перевіряється тим, чи залишаюся я вірною всім обставинам, усьому, що охоплюють теперішні умови, усій складності моїх зобов’язань. Інше - це формальна добросовісність, можливо, напівсліпа, а часом навіть боягузлива. Безперечно, відданість, яку я обстоюю, відкриває більше можливостей для самообману й для заподіяння більшої шкоди іншим; давніша доктрина була безпечнішою. Але якщо ми готові прийняти більший ризик задля більшого здобутку - у нашому духовному розвитку, в індивідуальному й суспільному поступі, - то приймемо цей новий підхід. Він потребує від нас не тільки більшої мужності, а й більшого розуму; він збільшує нашу відповідальність і робить право складнішим, та, на мою думку, вартий усіх вимог, які до нас ставить. Звісно, є багато обставин, які ніколи не повинні впливати на наші обіцянки. Я не маю на увазі, що складніші чи менш вигідні для нас умови повинні послаблювати обов’язок дотримуватися взятого на себе зобов’язання; часто дотримання обіцянки, яка вже не служить нашим інтересам, є просто беззаперечною вимогою справедливості. Та навіть розуміючи все це, ми маємо визнати: так буває не завжди, і добросовісність зрештою повинна означати відданість тому, що є, в усій його повноті й дійсності.

A man promises me something; circumstances change; is he to keep that promise? Many answer Yes unreservedly, but one should discriminate here. That might mean life lived purely mechanically. Loyalty is not adherence to one moment or one person or one set of circumstances alone; my loyalty is tested by whether I am keeping faith with all the circumstances, with all that the present conditions involve, with the complexity of all my obligations. The other is a formal good faith, perhaps a half-blind good faith, or even sometimes a cowardly good faith. To be sure the loyalty I am advocating allows opportunity for greater self-deception, for doing more harm to others, the older doctrine was safer, but if we are willing to embrace the greater risk for the greater gain - gain in our spiritual development, in our individual and social progress - we shall accept the latter. It requires not only more courage, but more intelligence on our part; it renders our own responsibility greater and law more difficult, yet it is, I believe, worth all the demands it makes upon us. Of course there are many circumstances which should never affect our promises. I do not mean that when conditions are difficult or less to our interest that that should make adherence to obligation undertaken less imperative; there is often simply unquestionable justice in keeping a promise when it is no longer to our interest to do so. But understanding all this, it still remains true that this is not always so, and good faith must in the end mean loyalty to what is, in all its fulness and actuality.

Не буде успішною жодна реформа, яка намагається обійти життя, замість зустріти його віч-на-віч. Я не вірю в жодну щасливу (чи нещасливу) країну, де експерт або лідер може подолати різноманітність. Я не вірю в жодну примарну країну, де опосередкований досвід може заступити наш власний. Я не бачу золотого віку ні в минулому, ні в майбутньому, але вірю в можливості людських зусиль, дисциплінованих зусиль, в істину в англосаксонському розумінні цього слова (tryw) як вірності, а також у сутність взаємин - від амеби та її їжі до людини й людини - як вивільнення енергії, вивільнення можливостей, або викликання нових сил одне з одного.

No reform will be successful which tries to circumvent life instead of facing it. I believe in no happy (or unhappy) land where expert or leader can overcome diversity. I believe in no shadow country where vicarious experience can take the place of our own experience. I see no golden age in the past or in the future, but I believe in the possibilities of human effort, of disciplined effort, in truth in its Anglo-Saxon meaning (tryw) of faithfulness, and in the essence of relation from the amoeba and its food to man and man, as the release of energy, the evocation or the calling forth of new powers one from the other.