Шарль Вагнер · 1895
Цитати з книги «Просте життя»
20 рядків із книги в тому порядку, в якому вони трапляються. Кожен веде до свого розділу.
Добробут, освіта, свобода, уся сукупність цивілізації становлять раму картини. Але рама ще не є картиною, так само як ряса не робить ченця, а мундир - солдата. Картина тут - людина, і саме її найпотаємніше: совість, характер, воля. Поки дбали про раму й оздоблювали її, картину забули, занедбали, пошкодили.
Ми приходимо у світ із різними дарами. Один дістав золото, другий - граніт, третій - мармур, а більшість - дерево чи глину. Наше завдання - надати цим матеріалам форми. Усі знають, що можна зіпсувати найкоштовнішу речовину, але можна й створити безсмертний твір із матеріалу, який нічого не вартий.
Справжнє життя полягає у втіленні вищих благ - справедливості, любові, правди, свободи, моральної сили - у нашій щоденній діяльності, хоч би де вона відбувалася й якою була її зовнішня форма. Таке життя можливе за найрізноманітніших суспільних умов і з найнеоднаковішими природними здібностями. Цінність життя визначають не статки чи особисті переваги, а те, як ми ними користуємося. Блиск важить у ньому не більше, ніж тривалість: головне - якість.
Головне керує, другорядне слухається, і з простоти народжується лад.
Поки сонце ще сходить, поки земля знову зацвітає, поки птах будує гніздо, поки мати всміхається своїй дитині, маймо відвагу бути людьми, а решту довірмо Тому, хто полічив зорі. Щодо мене, я хотів би знайти полум’яні слова для кожного, в кого занепадає серце в цей зневірений час: зберися з духом, сподівайся знову; найменше ризикує помилитися той, хто має сміливість сподіватися найбільше. Найнаївніша надія ближча до істини, ніж найобґрунтованіший розпач.
Основою суспільних взаємин є взаємна довіра, а живить цю довіру щирість кожного. Щойно щирості меншає, довіра псується, стосунки страждають, виникає непевність.
Машині, яка витрачає всю пару на свист, уже нічим обертати колеса. Тож плекайте мовчання. Усе, що заощадите на шумі, здобудете в силі.
Людське честолюбство охоплює у мріях величезні простори, але нам рідко випадає чинити велике, та й тоді швидкий і певний успіх завжди спирається на терплячу підготовку. Вірність у малому лежить в основі всього великого, що здійснюється. Ми надто часто про це забуваємо. А проте якщо й є істина, яку необхідно знати, то саме ця, особливо у важкі часи та в болісні періоди життя. Під час кораблетрощі рятуються на уламку балки, веслі, шматку дошки. На бурхливих хвилях життя, коли все ніби розбилося на друзки, пам’ятаймо: одна з цих жалюгідних скалок може стати нашою рятівною дошкою. Занепад духу починається зі зневаги до того, що вціліло.
Поводитися так, щоб серед праці й життєвого болю зберігати в собі здатність бути щасливим і передавати її ближнім, ніби через благотворну заразливість, - це чинити справу солідарності в найшляхетнішому значенні слова. Подарувати трохи радості, розгладити стурбовані чола, додати світла темним дорогам - яке справді божественне служіння цьому бідному людству! Але виконати його можна лише з великою простотою серця.
Коли бачите чоловіків або жінок, які присвятили себе суворим завданням чи болісному служінню серед людської нужди й перев’язуванню ран, пам’ятайте: вони такі самі, як ви, мають ті самі потреби. Бувають години, коли їм потрібні радість і забуття. Часом розсмішивши їх, тих, хто бачить стільки сліз і болю, ви не відвернете їх від покликання. Навпаки, повернете їм силу краще продовжувати працю.
Найдорожче, що має людина, вона зазвичай отримала даром. Тож нехай уміє віддавати його даром.
Хоч би яким страшним був гамір, хоч би якою оглушливою була метушня, де стикаються голоси блазнів, усе це сягає лише певної межі, а далі стихає й гасне. Царина тиші просторіша за царину шуму. Це нас і втішає.
Невелика кількість добрих людей, серед яких часто є селяни, жінки, переможені життям, батьки, однаково скромні й шановані, уособлюють для нас прекрасне та шляхетне життя. Їхній приклад надихає й підтримує. Пам’ять про них назавжди залишається невіддільною від нашого внутрішнього світу. У болісні години ми бачимо їх мужніми й спокійними, і наші тягарі здаються легшими. Вони щільно стоять навколо нас, невидимий і любий стрій, який не дає нам оступитися й утратити опору в бою. І щодня доводять: скарб людства - добро, про яке світ не знає.
Але не кожен має традицію, яку можна берегти. Тим більше причин подвоїти зусилля, створюючи й плекаючи родинне життя. Для цього не треба ні великої родини, ні просторої оселі. Щоб створити дім, треба мати домашній дух. Як найменше село може мати свою історію, свій моральний відбиток, так і найменша оселя може мати душу.
Але передусім людині бракує розсудливості, коли вона пишається статками або несвідомо піддається звабам розкоші. По-перше, вважати багатство особистою якістю - дитяча плутанина. Неможливо наївніше помилитися щодо співвідношення оболонки й умісту.
Помилково думати, що будь-які наші переваги мають служити марнославству. Кожна з них накладає на власника обов’язок, а не дає підставу вихвалятися. Матеріальні блага, влада, знання, якості серця й розуму стають причинами розбрату, коли живлять пиху. Вони залишаються благотворними лише тоді, коли для їхніх власників є приводами до скромності. Будьмо смиренними, якщо маємо багато, бо це означає, що ми боржники: усім, що має, людина комусь завдячує. Чи певні ми, що зможемо сплатити свої борги?
Єдина необхідна відмінність - бажання бути кращим. Людина, яка прагне стати кращою, робиться скромнішою, доступнішою, навіть ближчою до тих, хто зобов’язаний її поважати. Але оскільки зблизька її цінують більше, ієрархія нічого не втрачає. І вона пожинає тим більше поваги, чим менше посіяла пихи.
Правда зробить нас вільними: навчімо дітей бути собою, звучати власним голосом, без тріщини й без приглушення. Зробімо щирість їхньою потребою, а навіть за найтяжчих провин, якщо вони в них зізнаються, зарахуймо їм у заслугу те, що вони вчинили погано, не ховаючи обличчя.
Почуття дивовижного в дитині - перша форма почуття безмежного, без якого людина схожа на птаха без крил. Не позбавляймо дитинство чудес, щоб зберегти в ньому здатність підноситися над приземленим і згодом цінувати ті побожні й зворушливі символи зниклих епох, у яких людська правда знайшла вислови, що їх ніколи не замінить наша суха логіка.
Дух простоти - великий чарівник. Він згладжує шорсткості, будує мости над тріщинами й прірвами, зближує руки та серця. Форми, яких він набуває у світі, незліченні. Але ніколи він не здається нам прекраснішим, ніж тоді, коли пробивається крізь неминучі перепони становищ, інтересів, упереджень, перемагає найтяжчі перешкоди й дає людям, яких нібито розділяє все, змогу розуміти, цінувати й любити одне одного. Ось справжній суспільний цемент, і саме ним будується народ.
