Корисливий дух і простота

Щойно ми мимохідь зіткнулися з дуже поширеним упередженням, яке приписує грошам чарівну силу. Наблизившись до такого гарячого ґрунту, ми не обходитимемо його, а ступимо на нього, переконані, що тут є кілька істин, які варто сказати. Вони не нові, але ж як їх забули!

Я не бачу способу обійтися без грошей. Усе, на що досі спромоглися деякі теоретики чи законодавці, які звинувачують їх у всіх лихах, - змінити їхню назву або форму. Але обійтися без знака, що представляє торговельну вартість речей, їм ніколи не вдавалося. Намір скасувати гроші подібний до наміру скасувати письмо. Проте грошове питання справді дуже тривожне. Воно становить одну з головних складових нашого ускладненого життя. Економічні труднощі, у яких ми борсаємося, суспільні умовності, весь устрій сучасного життя піднесли гроші так високо, що не дивно, коли людська уява наділяє їх чимось на зразок царської влади. Саме з цього боку ми й маємо підійти до питання.

Поняттю грошей відповідає поняття товару. Якби не було товарів, не було б і грошей. Але поки існуватимуть товари, існуватимуть гроші, хоч би в якій формі. Джерело всіх зловживань, осереддям яких стали гроші, криється в плутанині. У слові й понятті товару змішали речі, між якими немає нічого спільного. Спробували надати продажної вартості тому, що не може й не повинно її мати. Ідеї купівлі та продажу вторглися в царини, де їх справедливо можна вважати чужинцями, ворогами, загарбниками. Цілком законно, що пшеницю, картоплю, вино, тканини продають і купують. Цілком природно, що праця людини дає їй право на засоби до життя і що їй вручають вартість, яка ці права представляє. Але вже тут подібність перестає бути повною. Людська праця - товар не в тому самому значенні, що мішок пшениці чи центнер вугілля. У цій праці є складові, яких не виміряти грошима. Зрештою, існують речі, які не можна купити: наприклад, сон, знання майбутнього, талант. Того, хто пропонує їх на продаж, можна вважати божевільним або ошуканцем. А проте є люди, які карбують із цього гроші. Вони продають те, що їм не належить, а їхні жертви платять за уявні цінності справжніми грошима. Так само є торговці втіхами, торговці любов’ю, торговці чудесами, торговці патріотизмом. І звання торговця, таке почесне, коли йдеться про людину, яка торгує справжнім товаром, стає найгіршим тавром, коли зачіпає справи серця, релігії чи батьківщини.

Майже всі погоджуються, що торгувати своїми почуттями, честю, мантією, пером, довіреним мандатом - ганебно. На жаль, те, що в теорії не викликає жодних заперечень і, висловлене так, як ми це робимо, нагадує радше банальність, ніж високу моральну істину, з неймовірними труднощами входить у практику. Торг охопив світ. Продавці влаштувалися навіть у святині, а під святинею я розумію не лише релігійне, а все, що для людства священне й недоторканне. Не гроші ускладнюють життя, розбещують і псують його, а наш корисливий дух.

Корисливий дух зводить усе до одного питання: «Скільки це мені принесе?» Він підсумовує все однією аксіомою: «За гроші можна здобути все». Із цими двома правилами поведінки суспільство може опуститися до такої ницості, якої неможливо ні змалювати, ні уявити.

«Скільки це мені принесе?» Це питання цілком законне, поки стосується турбот, яких кожен мусить завдавати собі, щоб забезпечувати існування своєю працею. Воно стає згубним, щойно виходить за ці межі й починає панувати над усім життям. Це настільки правда, що воно принижує навіть працю, якою ми заробляємо хліб. Я виконую оплачувану роботу - чудово. Але якщо під час роботи мене надихає лише бажання отримати платню - гірше годі й уявити. Людина, чий єдиний спонукальний мотив - заробіток, працює погано. Її цікавить не робота, а гроші. Якщо можна урізати зусилля, не зменшуючи прибутку, будьте певні: вона це зробить. Муляр, хлібороб, фабричний робітник - той, хто не любить своєї праці, не вкладає в неї ні зацікавлення, ні гідності й, по суті, є поганим працівником. Лікар, заклопотаний лише гонораром, - людина, якій небезпечно довіряти життя, бо його спонукає бажання наповнити свій гаманець умістом вашого. Якщо йому вигідно, щоб ви страждали довше, він здатен підтримувати вашу хворобу замість зміцнювати здоров’я. Той, хто любить у навчанні дітей лише прибуток, - жалюгідний учитель: прибуток цей скромний, але його викладання ще скромніше. Чого вартий продажний журналіст? Того дня, коли пишете лише заради монети, ваша проза перестає бути вартою навіть цієї монети. Що вищих речей торкається людська праця, то більше корисливий дух, втрутившись, робить її безплідною та псує. Тисячу разів мають рацію ті, хто каже: всяка праця заслуговує на винагороду, кожна людина, яка докладає зусиль для підтримання життя, повинна мати своє місце під сонцем; а той, хто не робить нічого корисного й не заробляє на життя, є, одним словом, дармоїдом. Але немає тяжчої суспільної помилки, ніж перетворити заробіток на єдиний рушій учинків. Найкраще, що ми вкладаємо у свою справу, чи то силою рук, теплом серця, чи напругою розуму, - саме те, за що ніхто не може нам заплатити. Ніщо не доводить краще, що людина не машина, ніж такий факт: двоє людей із тими самими силами, роблячи ті самі рухи, досягають зовсім різних результатів. Де причина? У відмінності намірів. Один має корисливий дух, другий - просту душу. Обидва отримують платню, але праця одного безплідна, а другий вклав у неї душу. Праця першого - мов піщинка, що лежатиме цілу вічність і нічого з неї не постане. Праця другого - мов живе зерно, кинуте в землю: воно проростає й дає врожай. Іншої таємниці немає в тому, чому стільком людям не вдалося те, чого інші досягли такими самими зовнішніми засобами. Автомати не відтворюють себе, а праця користолюбця не дає плоду.

Безперечно, ми мусимо зважати на економічну дійсність, визнавати життєві труднощі. З кожним днем дедалі нагальніше правильно поєднувати свої засоби, щоб годувати, вдягати, забезпечувати житлом і виховувати родину. Той, хто не враховує цих владних потреб, не рахує й не передбачає, - лише мрійник або невмілий господар, якому рано чи пізно доведеться простягнути руку до тих, чию ощадливість він зневажає. І все ж що сталося б із нами, якби такі турботи поглинули нас цілком? Якби ми, досконалі рахівники, захотіли відмірювати зусилля за грошима, які вони приносять, не робити нічого, що не дає доходу, і вважати непотрібним та змарнованим усе, чого не можна вписати числами до рахункової книги?

Хіба наші матері отримували щось за те, що любили й виховували нас? Що сталося б із нашою синівською пошаною, якби ми хотіли отримувати платню за любов до старих батьків і догляд за ними?

Що приносить правдиве слово? Неприємності, часом страждання й переслідування. Захист батьківщини? Втому, рани й часто смерть. Добрі вчинки? Клопоти, невдячність, навіть образи. В усіх головних справах людства є самовідданість. Я сумніваюся, що найхитріші рахівники змогли б утриматися у світі, ніколи не звертаючись ні до чого, крім розрахунку. Звісно, розумними оголошують тих, хто вміє «намотувати собі клубочок». Але придивіться. Скільки нитки в їхньому клубочку вони завдячують самовідданості простих людей? Чи так добре їм велося б, якби вони зустрічали у світі лише таких самих хитрунів, із гаслом: «Нема грошей - нема швейцарця»? Скажімо вголос: світ тримається завдяки тим небагатьом, хто рахує не надто прискіпливо. Найпрекрасніші послуги, найтяжча праця зазвичай оплачуються мало або зовсім не оплачуються. На щастя, завжди залишатимуться люди, готові до безкорисливого служіння і навіть до такого, за яке платять лише стражданням і яке коштує грошей, спокою, життя. Їхня роль часто болісна й не обходиться без зневіри. Хто з нас не чув розповідей про тяжкий досвід, коли оповідач шкодував за своєю колишньою добротою, за зусиллями, що принесли самі прикрощі? Такі зізнання зазвичай закінчують словами: «Я був досить дурний, щоб зробити те й те». Часом люди мають рацію, судячи себе так, бо завжди неправильно кидати перли перед свинями. Але скільки є життів, де єдині по-справжньому прекрасні вчинки - саме ті, про які шкодують через людську невдячність! Людству варто побажати, щоб кількість таких дурних учинків зростала.

Тепер переходжу до символу віри корисливого духу. Його перевага - стислість. Для користолюбця закон і пророки містяться в одній аксіомі: «За гроші можна здобути все». Якщо дивитися на суспільне життя поверхово, ніщо не здається очевиднішим. «Рушійна сила війни», «дзвінкий доказ», «ключ до всіх дверей», «цар світу»!… Зібравши все сказане про славу й могутність грошей, можна було б скласти літанію, довшу за ту, що співають на честь Діви Марії. Треба бодай день чи два побути без гроша й спробувати прожити у світі, який маємо, щоб уявити, чого бракує людині з порожнім гаманцем. Тим, хто любить контрасти й несподівані становища, раджу спробувати прожити без грошей лише пів тижня, далеко від друзів і знайомих, від середовища, де вони щось значать. За сорок вісім годин вони набудуть більше досвіду, ніж людина з улаштованим життям за цілий рік. На жаль, дехто набуває такого досвіду мимоволі. Коли справжнє розорення падає йому на голову, він хоч і залишається на батьківщині, серед друзів молодості, колишніх співробітників і навіть тих, хто йому зобов’язаний, усі вдають, що вже його не знають. З якою гіркотою він коментує корисливе віровизнання: за гроші можна здобути все, без грошей неможливо мати нічого. Ви стаєте вигнанцем, прокаженим, тим, від кого всі відвертаються. Мухи летять до трупів, люди - до грошей. Щойно гроші зникають, навколо порожніє. Скільки сліз змусило пролити це корисливе віровизнання! Гірких сліз, кривавих сліз тих, хто, можливо, й сам колись поклонявся золотому тельцеві.

І все-таки це віровизнання хибне, цілковито хибне. Я не йтиму в наступ зі старими історіями на зразок тієї, де багатій заблукав у пустелі й не може купити за гроші навіть краплі води, або тієї, де немічний мільйонер віддав би половину статків, щоб купити в міцного хлопця без гроша в кишені його двадцять років і добре здоров’я. Не намагатимуся й доводити вам, що щастя не купиш. Надто багато людей із грошима, а ще більше - без них, усміхаються цій істині, немов найзатертішому з усіх кліше. Натомість звернуся до спогадів і досвіду кожного, щоб дати відчути грубу брехню, приховану за аксіомою, яку всі повторюють.

Наповніть гаманець якнайкраще й вирушаймо разом до одного з багатьох курортних містечок. Маю на увазі колись невідоме місце, повне простих, шанобливих, гостинних людей, серед яких добре й недорого жилося. Слава зі своїми ста сурмами вивела їх із тіні й навчила, яку вигоду можна мати зі свого розташування, клімату, власних осіб. Повіривши пані Славі, ви вирушаєте туди й тішите себе надією: за гроші знайдете спокійний прихисток і, подалі від штучного цивілізованого світу, вплетете трохи поезії в тканину своїх днів. Перше враження добре: природа й деякі патріархальні звичаї, які не поспішають зникати, спочатку приємно вас вражають. Але день за днем враження псується, виявляється приховане. Те, що ви вважали справжньою старовиною, подібною до вікових родинних меблів, виявляється підробкою для обдурювання довірливих. На всьому цінники, усе продається - від землі до мешканців. Ці простодушні люди стали найспритнішими ділками. Зважаючи на ваші гроші, вони розв’язали задачу: як заволодіти ними з найменшими витратами. Усюди самі хитрощі, пастки, розставлені, немов павутиння. І муха, на яку ці люди чекали у своїх схованках, - ви. Ось що двадцять чи тридцять років корисливого устрою зробили з населенням, яке колись було простим і чесним, а спілкування з ним додавало сил перевтомленим містянам. Домашній хліб зник, масло надходить із фабрики; вони досконало опанували спосіб знімати вершки з молока й найновіші рецепти підроблення вин. Вони мають усі вади містян без їхніх чеснот.

Від’їжджаючи, ви рахуєте гроші. Значної частини бракує, і ви скаржитеся. Ви помиляєтеся. Переконання, що існують речі, яких не купити за гроші, ніколи не коштує надто дорого.

Вам потрібен у вашій справі розумний і вправний працівник. Спробуйте знайти цю рідкісну пташку. За принципом «за гроші можна мати все», пропонуючи платню посередню, звичайну, добру, дуже добру, чудову, ви мали б відповідно знаходити працівників посередніх, звичайних, дуже добрих, виняткових. Але всі, хто прийде на вакантне місце, зарахують себе до останньої категорії й заздалегідь роздобудуть рекомендації на підтвердження своїх претензій. Щоправда, у дев’яти випадках із десяти практична перевірка покаже, що ці надзвичайно вправні особи зовсім не вміють працювати. Навіщо ж вони найнялися до вас? Заради правди їм слід відповісти, як у комедії відповідає дорого оплачувана кухарка, яка нічого не вміє. «Чому ви найнялися першокласною кухаркою?» - «Щоб із кожного франка мати свій су». Ось головне. Ви завжди знайдете людей, які люблять отримувати велику платню. Значно рідше знайдете здібності. А якщо вам потрібна чесність, труднощі зростуть. Найманців знайдете легко; відданість - інша річ. Я далекий від думки заперечувати існування відданих слуг, працівників водночас чесних і розумних. Але серед малооплачуваних ви зустрінете їх не менше, а часом і більше, ніж серед щедро винагороджених. І, зрештою, хоч би де вони трапилися, будьте певні: віддані вони не з користі. Вони віддані, бо зберегли основу простоти, яка робить їх здатними до самовідданості.

Усюди повторюють також, що гроші - рушійна сила війни. Безперечно, війна коштує дуже дорого, і ми дещо про це знаємо. Але чи означає це, що країні досить бути багатою, аби захиститися від ворогів і з честю тримати свій прапор? Колись греки взялися довести персам протилежне, і цей доказ історія повторюватиме невпинно. За золото можна купити кораблі, гармати, коней. Але не можна купити військовий геній, політичну мудрість, дисципліну, натхнення. Дайте мільярди вербувальникам і доручіть привести великого полководця й військо санкюлотів. Замість одного полководця знайдете сотню, і тисячу солдатів. Але пошліть їх у бій - і побачите, що дістали за свої гроші.

Можна було б принаймні уявити, що самих грошей досить, аби полегшувати нужду й робити добро. На жаль, і цієї омани треба позбутися. Гроші, великі чи малі суми, - насіння, з якого проростають зловживання. Якщо не додати розуму, доброти, великого знання людей, ви робитимете лише зло й дуже ризикуватимете розбестити і тих, хто отримує вашу щедрість, і тих, кому доручили її роздавати.

Грошей не може вистачити на все. Вони - сила, але не всемогутність. Ніщо так не ускладнює життя, не підриває моральність людини, не спотворює нормального устрою суспільства, як поширення корисливого духу. Усюди, де він панує, усі ошукують усіх. Уже не можна довіряти нічому й нікому, не можна здобути нічого вартісного. Ми не ганьбимо грошей, але й до них треба застосувати спільний закон: усьому своє місце, усьому свій ранг! Коли гроші, які мають бути слугою, стають тиранічною силою, що не шанує морального життя, гідності, свободи; коли одні прагнуть здобути їх будь-якою ціною, несучи на ринок те, що не є товаром; коли інші, володіючи багатством, уявляють, що можуть отримати від людей те, чого нікому не дозволено ні продавати, ні купувати, - треба повстати проти цього грубого й злочинного забобону, вголос викрити обман: нехай твої гроші загинуть із тобою! Найдорожче, що має людина, вона зазвичай отримала даром. Тож нехай уміє віддавати його даром.

Примітки перекладача

«Нема грошей - нема швейцарця»: французький вислів про службу лише за платню. У тексті це гасло людини, яка в усьому шукає вигоду.

Су - дрібна французька монета. Репліка кухарки вказує на додатковий зиск із грошей, витрачених на закупи.