Дух простоти

Перш ніж пояснити, у чому на практиці полягало б повернення до простоти, якого ми прагнемо, необхідно визначити її в самій основі. Адже щодо неї припускаються тієї самої помилки, яку ми щойно викрили: змішують другорядне з головним, сутність із формою. Легко повірити, що простота має певні зовнішні ознаки, за якими її впізнають і в яких вона вся й полягає. Простота й просте становище, скромний одяг, житло без розкоші, невеликі статки, бідність - здається, усе це йде поруч. Проте це не так. Із трьох людей, яких я щойно зустрів дорогою, один їхав в екіпажі, другий ішов пішки, третій - босоніж. Останній не обов’язково найпростіший із трьох. Адже той, хто їде в кареті, може залишатися простим попри високе становище й не бути рабом свого багатства. Так само людина у взутті може не заздрити тому, хто їде в екіпажі, і не зневажати босого. А третій, у лахмітті й із ногами в пилюці, цілком може ненавидіти простоту, працю, помірність і мріяти лише про легке життя, насолоди та неробство. До найменш простих людей належать професійні жебраки, пройдисвіти, дармоїди, увесь гурт підлесників і заздрісників, чиї прагнення зводяться до одного: вхопити якомога більший шматок тієї здобичі, яку пожирають щасливці цього світу. До тієї самої категорії, хоч би з якого середовища вони походили, зарахуймо честолюбців, спритних ошуканців, зніжених людей, скнар, гордіїв і любителів витончених насолод. Убрання нічого не вирішує: треба дивитися в серце. Жоден клас не має привілею простоти, жоден одяг, хоч би яким убогим здавався, не є її певною ознакою. Її оселею не обов’язково є мансарда, хатина, келія аскета чи човен найбіднішого рибалки. За всіх форм, яких набуває життя, у всіх суспільних становищах, унизу й на вершині драбини, є прості люди й непрості. Ми не хочемо цим сказати, що простота зовсім не виявляється назовні, що вона не має особливих манер, власних смаків і звичаїв. Але не слід плутати ці форми, які, зрештою, можна в неї запозичити, із самою її сутністю та глибоким джерелом. Це джерело цілком внутрішнє. Простота - стан духу. Вона живе в головному намірі, який нас надихає. Людина проста тоді, коли її найвища турбота - бути тим, ким вона має бути, тобто просто людиною. Це не так легко й не так неможливо, як може здатися. По суті, йдеться про те, щоб узгодити свої прагнення й учинки із самим законом нашого єства, а отже, з вічним задумом, що покликав нас до буття. Нехай квітка буде квіткою, ластівка - ластівкою, скеля - скелею, а людина - людиною, а не лисицею, зайцем, хижим птахом чи свинею. У цьому все.

Так ми підходимо до формулювання практичного людського ідеалу. У всякому житті ми бачимо певну кількість сил і речовин, поєднаних задля мети. Більш чи менш груба матерія перетворюється в ньому й досягає вищого ступеня впорядкованості. Так само й у людському житті. Отже, людський ідеал полягав би в перетворенні життя на блага, вищі за саме життя. Існування можна порівняти із сировиною. Менше важить те, чим воно є, ніж те, що з нього роблять. Як і в мистецькому творі, цінувати в ньому слід те, що майстер зумів у нього вкласти. Ми приходимо у світ із різними дарами. Один дістав золото, другий - граніт, третій - мармур, а більшість - дерево чи глину. Наше завдання - надати цим матеріалам форми. Усі знають, що можна зіпсувати найкоштовнішу речовину, але можна й створити безсмертний твір із матеріалу, який нічого не вартий. Мистецтво полягає в тому, щоб утілити незмінну ідею в минущій формі. Справжнє життя полягає у втіленні вищих благ - справедливості, любові, правди, свободи, моральної сили - у нашій щоденній діяльності, хоч би де вона відбувалася й якою була її зовнішня форма. Таке життя можливе за найрізноманітніших суспільних умов і з найнеоднаковішими природними здібностями. Цінність життя визначають не статки чи особисті переваги, а те, як ми ними користуємося. Блиск важить у ньому не більше, ніж тривалість: головне - якість.

Чи треба казати, що до такого погляду не піднестися без зусиль і боротьби? Дух простоти не дістається у спадок: його здобувають наполегливою працею. Добре жити, як і добре мислити, означає спрощувати. Усі знають, що наука виокремлює з густого сплетіння різноманітних випадків кілька загальних правил. Але скільки неясності й пошуків навпомацки передує відкриттю цих правил! Століття досліджень часто вміщуються в один принцип, який можна записати одним рядком. Моральне життя в цьому дуже подібне до наукового. Воно теж починається в певній плутанині, пробує, шукає себе й часто помиляється. Але, діючи й щиро осмислюючи свої вчинки, людина дедалі краще пізнає життя. Перед нею постає закон, і ось він: здійснювати своє призначення. Той, хто віддає сили чомусь іншому, а не цій меті, живучи, втрачає сам сенс життя. Так чинять егоїсти, шукачі насолод, честолюбці. Вони проїдають життя, немов іще не дозрілий хліб на полі. Вони не дають йому принести плоду. Їхні життя змарновані. Натомість той, хто віддає життя на служіння вищому благу, рятує його, віддаючи. Моральні настанови, що поверховому поглядові здаються довільними й ніби навмисне суперечать нашій жадобі життя, мають, по суті, одну мету: вберегти нас від нещастя прожити даремно. Саме тому вони постійно повертають нас до одного напрямку й усі означають те саме: не марнуй життя, дай йому принести плід! Умій віддавати його, щоб не дати йому пропасти. У цьому підсумовується досвід людства. Кожна людина мусить заново здобути цей досвід для себе, і він стає тим дорожчим, чим дорожче їй коштував. Осяяна ним, вона впевненіше ступає моральним шляхом; має свої орієнтири, свою внутрішню міру, з якою може все співвіднести. І з непевної, заплутаної та складної стає простою. Під постійним впливом цього самого закону, який міцніє в ній і щодня підтверджується справами, змінюються її судження та звички.

Коли людину захоплюють краса й велич справжнього життя, святе й зворушливе в цій боротьбі людства за правду, справедливість і доброту, вона зберігає це зачарування у своєму серці. І все природно підпорядковується цьому могутньому й незмінному прагненню. Усередині неї встановлюється необхідна ієрархія сил і влад. Головне керує, другорядне слухається, і з простоти народжується лад. Устрій внутрішнього життя можна порівняти з устроєм війська. Військо сильне дисципліною, а дисципліна полягає в пошані нижчого до вищого та в зосередженні всіх сил на спільній меті. Щойно дисципліна слабшає, військо страждає. Капрал не повинен командувати генералом. Уважно придивіться до свого життя, до життя інших, до життя суспільства. Щоразу, коли щось не ладиться чи скрипить, коли виникають ускладнення або безлад, це тому, що капрал почав командувати генералом. Там, де закон простоти проникає в серця, безлад зникає.

Я вже й не сподіваюся описати простоту так, як вона на те заслуговує. Уся сила світу й уся його краса, уся справжня радість, усе, що втішає й примножує надію, усе, що кидає бодай трохи світла на наші темні стежки, усе, що дає нам за нашим убогим життям передчути високу мету й неосяжне майбутнє, приходить до нас від простих людей. Вони обрали для своїх бажань іншу мету, ніж швидкоплинне вдоволення егоїзму та марнославства, і зрозуміли, що наука життя полягає в умінні віддавати своє життя.