XV. Підсумок

І, заблукавши в лабіринтах, не знайшли кінця.

«Утрачений рай».

Ми розглянули різні вияви хвилювання й ті складники, з яких воно постає. Ми побачили, що надмірна зосередженість на собі сковує наші зусилля через страх критики, глузування чи зауважень. З'ясувалося, що настійлива звичка розуму в людини, схильної хвилюватися, пронизує зміст її думок і несприятливо впливає на дії. Було відзначено, що нав'язливе прагнення чинити правильно може зайти так далеко, що породжує неспокійний сумнів і постійну нерішучість, а отже, й хвилювання.

Було показано, що надмірна тривога за здоров'я (іпохондрія) посилює наявні симптоми й сама породжує нові; ці симптоми своєю чергою збільшують занепокоєння, яке їх спричинило. Ми звернули увагу на те, як дні, сповнені надмірних тривог і роздратування, не дають досягти спокійного душевного стану, сприятливого для сну, і як недосипання впливає на тривоги наступного дня. Інакше кажучи, хвилювання перешкоджає сну, а неможливість заснути посилює хвилювання.

Ми бачили, що сумніви у власній здатності до справи роблять нас нездатними до неї і що хвилювання через такі сумніви, разом із марними жалями за минулим та лихими передчуттями майбутнього, обтяжують розум, який слід звільнити для дій у теперішньому.

Було наголошено на шкідливому впливі цих хибних душевних станів на нервову систему, а також на тому, що вони є істотними глибинними причинами так званого нервового виснаження. Вони готують людину, схильну хвилюватися, до зриву від такого обсягу роботи, який зі спокійним розумом можна було б виконати порівняно легко.

Питання в тому, чи усвідомить людина з цими хибними душевними схильностями, як важливо замислитися над вправлянням, що звільнить її від цього гнітючого тягаря. Розум у неї, безперечно, є, адже такі стани найчастіше трапляються саме серед розумних людей; сила волі в неї теж, безперечно, є, адже брак сили волі не належить до вад людини, схильної до нав'язливостей. Питання в тому, чи зможе вона за чиєюсь порадою докорінно змінити своє ставлення і чи прийме ці поради на віру, хоч багато з них здадуться дріб'язковими, а деякі, можливо, й нерозумними; чи бодай випробує вона їх на ділі? Сподіваюся, що так.

У наступних розділах буде зведено докупи ті звичайні й прості поради, які можуть допомогти вийти з лабіринту хвилювання. Багато з них уже було розсіяно по попередніх розділах. Людина, схильна хвилюватися й мучитися хворобливим сумнівом, швидше матиме користь від того, що випробує їх, ніж від суперечок про них. І цілком можливо, що дехто зрештою осягне істину парадоксу: хто втратить себе, той себе знайде.