XIII. Тривожна людина за столом

Для малої людини ці дрібниці великі.

Голдсміт. «Мандрівник».

Ніде настійлива звичка розуму не виявляється так помітно, як у ставленні до їжі. Я бачив одного завсідника готелю, на вигляд цілком при здоровому глузді, який незмінно різав або ламав хліб на крихітні шматочки й пильно оглядав кожен, перш ніж покласти до рота. Якби ця книжка була сповіддю, я й сам мусив би зізнатися, серед гірших провин, у тому, що тижнями уникав пирога «мінс-пай», знайшовши якось серед інших складників цих ласощів уламок скла.

Нерідко відвідувач, схильний до нав'язливостей, так довго вагається, перш ніж остаточно зробити замовлення, що офіціант приносить не ту страву. Тепер хворобливий сумнів поступається місцем настійливій думці, і з'їсти принесене здається відвідувачеві не більш прийнятним, ніж їсти траву. Я знав людину, яка за таких обставин нетерпляче підводилася з-за столу й напоказ удавала із себе мученика, замість скуштувати страву, вибір якої спочатку так поважно обмірковувала. Я бачив, як інший відмовився від обіду, бо на скатертину пролили воду, а ще один покинув вагон-ресторан, заявивши, що обійдеться без їжі, після того як провідник повідомив: чоловікам не дозволено сидіти тут у самих сорочках, без піджаків.

Завдяки вправлянню людина з такими нав'язливостями може навіть навчитися бачити кумедний, а не жалюгідний бік ситуації, коли під час подорожі її прохання про «гарний шматочок курятини, тоненько нарізаний» передають на кухню як «Одне курча».

Одного дня я гордо звернув увагу свого незворушного приятеля на те, що їм страву, якої не замовляв. Він спокійно зауважив, що наступний крок - з'їсти її й нічого не казати! В іншого мого приятеля в їдальні висить девіз: «Їж те, що перед тобою поставили, і будь вдячний». Його діти дуже здивуються, коли побачать, як інші, виховані менш розумно, вимагають замінити картоплю, бо її посипано петрушкою; змінити тарілку, бо на ній лежав шматок сиру; або забрати салат із латуку й помідорів і принести натомість салат із самих помідорів.

Одна дама нещодавно розповіла мені, як снідала з іноземцем, що гостював в Америці. Коли йому запропонували яйце, розбите у склянку, він не задовольнився відмовою, а відчув потребу ще й висловити крайню відразу до такого способу подачі. На щастя, господиню це радше розсмішило, ніж роздратувало.

«Крім того, знай, - каже Епіктет, - що ти також брат; а цій ролі належить поступатися, охоче давати себе переконати, говорити лагідно, ніколи не домагатися для себе чогось несуттєвого, а радо віддавати такі речі, отримуючи натомість більшу частку речей істотних. Бо подумай, що означає замість, скажімо, салату чи стільця здобути собі добру вдачу. Яка велика перевага!»

Настійливе бажання мати апетит певної сили й певного характеру нерідко приводить людину до лікаря. Ще поширеніша нав'язлива думка, що апетит неодмінно слід задовольняти: вважається, ніби бажання їсти безпомилково вказує дитині, яка росте, або дорослому, скільки їжі їм потрібно, хоча всім відомо, що для немовлят і домашніх тварин це не так. Якщо людина встає з-за столу голодною, вона незабаром про це забуває, хіба що надмірно зосереджена на собі. Їй не більше хочеться повернутися до столу, ніж знову лягти в ліжко й доспати той сон, який вона так неохоче перервала вранці.

Я чув, як один тривожний провісник майбутніх лих висловлював теорію, що вся зайва їжа, якщо її відкласти у вигляді жирової тканини, живитиме організм у часи голодування. Навіть припустивши, що пересічній людині потрібно зважати на таке скрутне становище, я твердо переконаний: найкращою підготовкою до вимушеного утримання від їжі виявиться не шар жиру, а звичка утримуватися від їжі. Автор дитячого віршика каже:

«Тривожна корова жила б і досі, Якби лиш не марнувала подиху. Боялася: сіна на день не вистачить, Тож сама й удавилася насмерть».

Кількість їжі, якої, як показують досліди, досить для найкращої роботи - фізичної чи розумової, - напрочуд мала. Навіть відчуття порожнечі у шлунку краще готує до активного фізичного руху, ніж відчуття ситості.

У нас є національна нав'язлива думка: жодна трапеза не повна без м'яса. Замовте якогось ранку в готелі фрукти, кашу, булочки й каву, і десять шансів проти одного, що офіціант запитає, що ви їстимете на сніданок, хоча ви вже замовили більше, ніж для цієї трапези конче потрібно. Це доводить звичай континентальної Європи, де величезний сніданок так само порушує уявлення про належне, як у нас - відсутність бодай однієї його подробиці.

Можна запитати, чи не підриває дисципліни надмірна поступливість завсідника готелю. Безперечно, готовність дозволяти іншим зловживати нами має свої межі. Проте мало підстав боятися, що людина, яка ставить таке запитання, схибить саме в цьому напрямі. Їй радше варто замислитися над небезпекою опинитися в незавидному становищі «вередуна».