XI. Тривожна людина вдома

Дрібні звички, завчасно й старанно плекані, Можуть сягнути величі злочину. Ганна Мор.

Не одне «сонечко» й не одна «душа товариства» на людях стає вдома «буркотуном» і «вередуном». Його ласкавим усмішкам і дотепам поза домом відповідають удома насуплені брови й похмуре мовчання, яке порушують лише репліки, мовби виділені курсивом: «Цей дощ колись скінчиться?» «Хіба ви не бачите, що я зайнятий?» «Що ви робите?» - і таке інше. Хоч би яке гасло він виставляв перед зовнішнім світом, його домашній девіз, здається, такий: «Усе, що є, - не так». На недоліки в хатньому порядку, яких він старанно не помічає, коли обідає в гостях, удома він з особливою насолодою вказує тій, хто веде господарство; її занепокоєнню через прагнення догодити дорівнює лише страх «сонечка», що вона вважатиме його задоволеним тим, що перед ним поставили.

«Є щось таки жалюгідне в чоловікові, що бурчить, Бо сонце надто припікає, бо дикий вітер завиває, У котрого за кожною трапезою то вершки зарідкі, То кава не відстоялась як слід, то м'ясо надто жорстке. Бідолаха! Він лише жертва найдавнішого й найпідлішого жарту Долі: Поспостерігайте за мулами й людьми: щоб брикати, розуму не треба». «Чикаго Інтероушен».

Додайте до «звички брикатися» переконання, що кожному членові родини треба раз у раз нагадувати про властиві йому слабкості, а обговорення неприємних тем, давно затертих до дірок, поновлювати при кожній нагоді, - і приказка дістане підтвердження: «Хоч би який скромний був твій дім, другого такого у світі немає».

Спробуйте таке навіювання, підходячи до дому після важкого робочого дня. Скажіть собі: «Чому втомлений і сердитий? Чому не втомлений і добродушний?» Результат може вразити родину й викликати розпитування про ваше здоров'я, але, якщо так станеться, «Не хвилюйтеся»; утіште себе думкою, що вас любитимуть не менше за те, що ви дали їм бодай краєм ока побачити ту сонячну вдачу, про яку вони так часто чули.

Готуючись далі до вечері й до вечора та намагаючись полегшити душевний і тілесний дискомфорт після виснажливого дня, ми дивуємося, як добре допомагає ванна й повна зміна одягу. Власне, такий засіб мало не гарантує зцілення, проте людина, якій він пішов би на найбільшу користь, так нав'язливо тримається свого жалюгідного способу життя, що відкидає пропозицію поворухнутися заради цього, замість упасти в м'яке крісло. Втім, вона, можливо, прийме пораду хоча б змінити взуття й панчохи, бо це чудово допомагає відпочити, якщо нагадати їй: коли б вона весь день носила лайкові рукавички, то з полегшенням звільнила б руки від цього тягаря, а якби рукавички й далі були потрібні, надягла б прохолодну пару.

Ще один засіб поліпшити тілесне, а опосередковано й душевне самопочуття - навчитися цілий рік носити низькі черевики та якнайтоншу білизну; перші дають панацею від неспокійного вовтузіння, а друга зменшує пітливість, яка підвищує чутливість до протягів і навіть до помірного зниження температури. Поширене переконання, що такий спосіб небезпечний, спростовує досвід багатьох людей, які ґрунтовно його випробували. Настійливого переконання невротика, що він не може набути цієї звички, ми торкаємося в розділі про хвилювання й нав'язливість. Якщо йому здається, що він «застуджується», нехай розправить плечі й зробить кілька глибоких вдихів або, коли це зручно, кілька вправ, замість подвоювати товщину своєї білизни; з часом він побачить, що не тільки поліпшив своє самопочуття, а й рідше, а не частіше застуджується.

Чимало домашнього хвилювання звернене в минуле. «Якби я тільки змусила Мері взути калоші», «Якби ми тільки вклали гроші в акції „Калюмет і Гекла“ по 25», «Якби ми тільки віддали Джона до коледжу» - усе це щедре джерело родинних прикрощів. Усім відомі ці похмурі рядки:

«З усіх сумних слів, сказаних чи написаних, Найсумніші ці: „Могло б бути“».

Я охоче довідався б, яку користь дає потурання такому ставленню до минулого. Щасливішого й розумнішого способу мислення можна набути, так само добре засвоївши й наступні рядки:

«Додайте до тих віршів ось таку думку: „Могло б бути набагато гірше“».

Щедрим джерелом прикрощів для домашнього тривожника є відсутність заняття. Після цілого дня розумової праці він чекає відпочинку для розуму, але відпочинок приходить до нього лише уві сні. Найцінніший перепочинок, який він міг би дати своєму розумові, - зайняти його чимось вартісним, проте не настільки напруженим, щоб це викликало занепокоєння. Як зауважує Салібі, удаване хвилювання в грі - добрий засіб проти справжнього хвилювання в житті, і гра набагато краща за бездіяльність, хіба що гравець своєю чергою перетворює гру на роботу, а тоді хвилювання триває.

Найважче завдання для домашнього тривожника - вибратися з дому. З роками дедалі сильнішає спокуса проводити вечори біля каміна, не заводити нових друзів і не шукати нових утіх. Проте ця незмінна звичка не є ані найкращою підготовкою до щасливої старості, ані найкращим способом протидіяти теперішньому хвилюванню. Не слід і затримуватися на роздумах, чи варта уваги саме та розвага, яку пропонують; радше треба виходити з того, що, користуючись більшістю нагод, людина загалом залишається у виграші.

Людині, яку заняття цілий день тримає в приміщенні, слід докласти особливих зусиль, щоб якийсь час побути на свіжому повітрі, по змозі ходити пішки чи їздити до місця роботи й назад і принаймні трохи прогулюватися ввечері.

Як зауважував не один автор, найкраща розрада - улюблене захоплення. Воно стане неоціненним благом після відходу від діяльної праці, проте взятися за нього слід задовго до того, як ви полишите справи; інакше, найімовірніше, ви так і не візьметеся, а марнуватимете свій час у роздратуванні, як пересічна людина, що відійшла від заняття, яке поглинало всю її увагу.

Не слід віддаватися захопленню надто напружено, інакше воно втратить свою принадність. Одна пані якось сказала мені, що покинула вивчати квіти, бо зрозуміла: за наявний у неї час вона не зможе опанувати ботаніку. Інший не бачить сенсу братися за історію, якщо не може стати знавцем якоїсь епохи. Ще один відмовляється вчитися, бо ніколи не наздожене випускника коледжу. Проте один із найосвіченіших моїх знайомих не мав коледжної освіти. Одним із його захоплень була історія, яку він знав набагато краще за будь-якого випускника коледжу, за винятком поодиноких видатних знавців і викладачів цієї галузі.

Користь захоплення залежить не від досконалості, досягнутої в ньому, а від насолоди, яку воно дає, і від того, що розум спрямовується в інше, незвичне русло. Що повніше людина вчиться зосереджувати думки на своєму захопленні, то більше запалу й дієвості вона своєю чергою може докласти до своєї основної праці. Захоплення, що дає роботу рукам, як-от столярування, токарство чи фотографія, особливо корисне, якщо воно вам до смаку.

Одна з перешкод у плеканні захоплення - брак зацікавленості з боку нашого оточення; проте, якщо ми по-справжньому зацікавимося будь-яким захопленням, хоч трохи вартим уваги, то неодмінно матимемо нових знайомих, які, найімовірніше, виявляться принаймні такими ж цікавими, як наші теперішні друзі, що не думають ні про що поза щоденним колом праці. Що більше захоплень людина плекає, якщо тільки не піддається нав'язливому прагненню завжди й усюди привертати до них чужу увагу, то цікавішою вона своєю чергою стає для інших.

Надмірне занепокоєння батька, яке зводить нанівець його власну мету, чудово змалював Артур Бенсон у книжці «Біля тихих вод»: «Нічого у світі він не бажав так сильно, як товариства й співчуття своїх дітей; проте поряд із цим він мав надзвичайно гостре й трепетне почуття відповідальності за них. Він надавав надмірної ваги дрібним проявам характеру, тож діти рідко почувалися невимушено з батьком: він безупинно докоряв їм і часто знаходив привід для невдоволення, майже силоміць придушуючи свою ніжність, не через задоволення від осуду, а через майже хворобливий страх перед наслідками нічим не стримуваного розвитку найменших схильностей».

Щось треба залишити природному розвиткові й долі, навіть у такій важливій справі, як виховання дітей.