VIII. Неврастенія

Місон часто казав, що людям слід досліджувати не речі за словами, а слова за речами; адже речі створено не заради слів, а слова - заради речей.

Діоген Лаертський.

Цей термін (у якому правильно, хоча й не зазвичай, наголошують передостанній склад) запровадив Бірд, щоб означити численних перевтомлених і занепокоєних людей, які переповнювали його приймальню. Слово походить від грецьких neuron - нерв і astheneia - слабкість.

До симптомів цього розладу зараховували порушення травлення й кровообігу, м'язову слабкість, болі, припливи жару й озноб, а також усілякі незвичні відчуття. Особливо часто цю назву застосовували до випадків із такими особливостями психіки, як хворобливе самоспостереження, страх збожеволіти та різноманітні інші фобії, моральні сумніви й вагання, з якими ми вже познайомилися.

«Американську хворобу» перейняли й за кордоном, і їй присвятили цілі томи. Неврастенію поділяли на церебральну, спінальну та інші різновиди залежно від того, з якою частиною тіла пацієнт пов'язував свої страхи й відчуття. Хоча для широкої публіки термін «неврастенія» щодня стає дедалі звичнішим, неврологи загалом уживають його дещо рідше, хіба що як зручну назву. Постало питання, чи завжди симптоми неврастенії спричинені простим виснаженням. У моду входять поради не лише щодо кількості роботи, а й щодо способу її виконання. Петерсон у листі, надрукованому в Collier's Weekly (9 листопада 1907 року), так дорікає пацієнтові, який сказав йому, що він практична ділова людина і що його розум так поглинули серйозні справи, аж він не мав змоги подбати про своє здоров'я.

На підтвердження цього твердження досить послатися на недавню працю мого друга, доктора Дейни, «Частковий відхід неврастенії в минуле».

«Ви - практична людина! Ви - ділова людина! Та ви зроду не мали жодної серйозної думки аж до цієї миті, принаймні відтоді, як були хлопцем у селі... Від самого дитинства ви жодного разу серйозно не замислилися про здоров'я, дім, дружину, дітей, освіту, мистецтво, науку, поступ людства чи високе призначення людини. Ви просто збирач грошей заради самих грошей, який не розуміє, що вони могли б означати, якби ви справді були серйозною людиною, справжнім діловцем чи діячем. Таких, як ви, чимало у відділеннях наших психіатричних лікарень, де їх називають хронічними маніяками. Ось один збирає уламки скла, старі корки й шматки мотузок. А там сидить інший, у якого на колінах повно камінців, гілочок і соломинок».

Кортні (у книжці Пайла «Особиста гігієна») каже: «Мозок - це орган, здатний за належного тренування виконувати величезний обсяг роботи, якщо тільки ця робота різноманітна й не породжує відповідного обсягу душевного неспокою. Значення емоцій, особливо гнітючих, як-от горе, тривога й хвилювання, як чинників виснаження мозку важко переоцінити».

Очевидний висновок із цього положення такий: людина, від природи схильна хвилюватися, імовірно, виснажиться від такого обсягу роботи, який не справляє подібного впливу на пересічну нормальну людину.

Моє єдине заперечення проти назви «неврастенія» полягає в тому, що вона відвертає увагу від справжнього стану, який найчастіше потребує лікування, а саме від хибної схильності розуму, і спрямовує її на гадану слабкість, якої може й не бути. Людині, готовій і охочій пройти багато миль, щоб розвіяти сумнів або уникнути переходу через відкриту площу, людині, яка радше підніметься сходами на дванадцять поверхів, ніж опиниться замкненою в ліфті, заважає неправильно спрямована енергія, а не слабкість. Навіть виснаження після тривалого зосередження на ділових справах буває спричинене хвилюванням і спорідненими хибними звичками мислення не рідше, ніж самою роботою. У більшості випадків фобії, сумніви й моральні вагання слід вважати одними з головних причин виснаження, а не його наслідками.

Ось чому простий відпочинок і утримання від роботи так часто не приносять одужання, яке мало б настати, якби виснаження було спричинене лише перевтомою. У «неврастеніка» відпочинок від роботи лише подвоює хвилювання, сумніви й моральні вагання, а нав'язливе прагнення не марнувати часу тільки посилює нервове виснаження. Якщо він вирушає в подорож Європою, то темперамент, який спричинив початковий занепад сил, змушує його поспішати з галереї до галереї, із собору до собору, щоб не згаяти жодної хвилини. Нерідко трапляється, що пацієнт повертається ще більш виснаженим, ніж раніше.

Неврастенік нерідко має стійку схильність до нав'язливостей з усіма хибними звичками мислення, притаманними такому темпераменту. Якщо він не може зважитися на рішення, то не тому, що втомився, а тому, що така його природна схильність. Якщо він барабанить пальцями, сіпається й ходить туди-сюди кімнатою, ці рухи не завжди спричинені виснаженням: це звички, властиві його темпераментові, звички, яких варто постаратися позбутися ще за доброго здоров'я, бо вони, без сумніву, не даючи тілу спокою, вносять свою лепту саме в те виснаження, наслідками якого їх уважають. Якщо він не може заснути, то не просто тому, що втомився, а тому, що так влаштований: не здатен дозволити собі забутися, доки не розплутає всіх своїх вузлів. Якщо ж він до того має іпохондричну схильність, то може геть позбавити себе сну тривожною думкою, ніби вже непоправно собі зашкодив, недобравши чогось до магічного числа вісім чи дев'ять або до будь-якої іншої кількості годин сну, яку вважає необхідною для здоров'я.

Перенапруженому підприємцеві чи фахівцеві важливо усвідомити, що не слід братися за більше, ніж він може виконати без роздратування й хвилювання; що треба вчасно йти у відпустку, ще до того, як він геть виснажиться; що треба вчитися спрямовувати розум, поки він іще на це здатний, в інше русло, не пов'язане з його справами; а над усе - розвивати здатність розслаблятися й відпускати сумніви, нерішучість і страхи. Він має опанувати те, що мій колега, доктор Пол, стисло називає «мистецтвом жити із собою таким, яким ви є». Якщо він хоче «витримати до кінця», то мусить навчитися з неподільною увагою виконувати будь-яку роботу, за яку береться, і з такою самою неподільною увагою віддаватися поза робочими годинами іншому заняттю чи розвазі, бажано просто неба. І для найдієвішої роботи, і для душевного спокою необхідно, щоб інші інтереси витісняли всі думки про контору, коли жодна поточна справа не потребує уваги. Душевному розслабленню істотно заважають такі невідступні думки про місце роботи, які наводить доктор Кнапп:

«Разючий приклад такого роду розповів мені приятель, напрочуд вільний від будь-якої психопатичної схильності. Йому часто доводиться вечорами займатися науковою роботою в музеї Аґассіза. Ідучи на ніч додому, він гасить газ, а тоді стоїть і повільно лічить до певного числа, доки очі не звикнуть до темряви, щоб помітити будь-яку іскру вогню, яка могла виникнути під час роботи. Він незмінно дотримується цього звичаю, але часом, коли повертається додому, його охоплює такий сильний сумнів, чи не забув він саме цього разу так зробити, що він не знаходить спокою, доки не повернеться до музею й не перевірить».

Серед чинників, що створюють схильність до нервового зриву, жоден не має більшої сили, ніж нездатність людини, схильної до нав'язливостей, пристосуватися до зміни плану й примиритися з критикою, протидією та різноманітними прикрощами, неминучими в її занятті.

У взаєминах з іншими може прислужитися така порада Марка Аврелія:

«Коли людина вчинила тобі якусь кривду, негайно подумай, керуючись якою думкою про добро чи зло вона так учинила. Бо, зрозумівши це, ти пожалієш її й не будеш ні дивуватися, ні гніватися». Тут доречні й рядки Купера:

«Скромний, розважний і добре вихований чоловік Не образить мене; а жоден інший не зможе».

Поуп, який, кажуть, не завжди дотримувався власних добрих порад, теж пропонує вірш, що може стати в пригоді:

«Негідно через кожну дрібницю ображатися: Це завжди свідчить про велику пиху або малий розум».

Застосування такої повсякденної філософії (яка, щоб бути дієвою, має бути готовою до негайного вжитку, а не відкладеною для пізніших роздумів), разом із вправлянням у подоланні хибних душевних станів, розглянутих на цих сторінках, значною мірою допоможе послабити душевне сум'яття, яке позбавляє нас здатності ефективно працювати й сприяє «неврастенії».

Під час годинного чекання, спричиненого тим, що інша людина не прийшла вчасно на зустріч, я сформулював таку настанову:

«Це прикрощі, неминучі в моїй справі; дратуватися, коли вони трапляються, означає, що я не вмію провадити свою справу без тертя».

Читачеві це може й не припасти до душі, але для мене та година виявилася не менш плідною, ніж будь-яка інша година моєї праці. Відтоді, коли траплялися подібні приводи для роздратування, мені досить було дійти до слів «Це прикрощі», щоб відновити потрібну рівновагу. Коли ми дозволяємо звичайним незручностям доводити нас до обурення, це означає, що ми готові лише до того, щоб наші справи йшли без жодної перешкоди. Це настійлива думка, доведена до безглуздя.

Ризикуючи втратити повагу критично налаштованих читачів, не можу втриматися, щоб не поділитися не надто вишуканою настановою, яка не раз вберігала мене від нападу люті через помилку підлеглого: «Якби він мав наш розум, то мав би й нашу посаду».

Спіноза каже: «Нездатність людини керувати своїми емоціями й стримувати їх я називаю рабством. Бо людина, якою керують емоції, не є сама собі господарем: нею керує доля, під владою якої вона часто змушена, хоч і бачить краще, йти за гіршим». Радячи самовладання, той самий філософ додає:

«Сила розуму над емоціями полягає насамперед у справжньому пізнанні емоцій». І ще: «Емоція, яка є пристрастю, перестає бути пристрастю, щойно ми сформуємо про неї ясне й виразне уявлення». Значення цього вислову я вперше збагнув, відчувши дивовижну дію ходу думок, до якого мене привело чекання на спізнілого відвідувача.

Спілкування з природою особливо заспокійливо діє на втомлені й розхитані нерви. Мій приятель, доктор Гаролд Вільямс, каже, що серед його головних засобів допомоги втомленим і перенапруженим жінкам - читання дитячих книжок і робота в саду. Петерсон так радить своєму зайнятому пацієнтові:

«Невелике господарство в громаді, що живе просто, мало б для вас незмірну цінність із погляду здоров'я й духовного відновлення. Але суворим правилом такого сільського життя має бути справжня простота. Замок біля моря зі штатом садівників, почтом слуг, яхтами й автомобілями виявився б згубним заходом.

У цьому тихому прихистку ви повинні самі, з ніжністю, пізнати кожен пуп'янок троянди, кущ, лозу, повзучу рослину, дерево, камінь, галявину й видолинок у своєму маєтку. Ви самі повинні спланувати посадки, стежки, дороги, квітник, водний сад, лісовий сад, сад папоротей, ставок із лататтям, сад дикорослих рослин і город».

Не кожен має таку щасливу можливість дослухатися до цієї поради в повному обсязі, але багато хто може скромно спробувати рухатися в цьому напрямку: город може припасти до душі й тим, хто не цінує польових квітів і зневажливо відкидає саму думку розвивати такі смаки.

Однак тут доречне одне застереження: обробіток саду чи поля задля практичної користі неминуче пов'язаний із настановою «Дополи свій ряд до кінця» - чудовою настановою для ледачих і недбалих, але її не слід сприймати надто буквально надміру вимогливому й методичному діловцеві, який намагається докорінно змінити свій погляд на життя, щоб звільнити розум від гніту хвилювання. Не слід садівникові-аматору й надміру тривожно вдивлятися в карту погоди та хмари. Якщо він зважатиме на ці застереження, то зможе навчитися казати:

«Для мене добра природа будить животворну силу, Живить кожну траву й розкриває кожну квітку, Щороку для мене оновлює виноград і троянду, Нектарний сік і лагідну росу».

Надміру сумлінна людина може заперечити: думати про власний спокій егоїстично, коли маєш роботу для інших. Але надто щедро витрачати нервову енергію, навіть заради доброї справи, - це немов віддати на благодійність стільки своїх статків, що потім самому доведеться спиратися на чужу допомогу.

Належно ощаджуючи власну енергію, ми, можливо, полегшуємо майбутній тягар інших. У філософії Геккеля щодо належної рівноваги між обов'язком перед собою й обов'язком перед іншими немає місця егоїзмові. Не був егоїзм вадою й поета-квакера, який оспівав

«Бездоганну співмірність людини, Рівновагу серця й розуму».