IX. Безсоння

Уві сні він матиме такий самий спокій, як і наяву.

Епікур у викладі Діґбі. Настанова XL.

Безсоння в більшості випадків спричинене хибною звичкою розуму. Підготовка до безсонної ночі починається з годин неспання, триває протягом дня й сягає вершини, коли ми полишаємо заняття, які певною мірою відвертали увагу від гнітючих думок, і лягаємо в ліжко, щоб у темряві й самотності боротися з хвилюваннями, сумнівами, жалями та лихими передчуттями, що тепер набувають велетенських і химерних обрисів.

Хто хоче спати вночі, той мусить упорядкувати свій день: по-перше, не братися за більше, ніж може виконати без надмірного напруження; по-друге, виконувати взяте на себе, наскільки це можливо, без постійного супроводу надмірного занепокоєння, тривожних сумнівів і хворобливих страхів, про які йшлося в попередніх розділах. Марно сподіватися, що дратівливий, нетерплячий і надміру тривожний душевний настрій, який триває цілий день і повторюється щодня, вночі раптом зміниться на тихий і затишний стан душі, що забезпечить спокійний сон.

Отже, перш ніж переходити до безпосередніх засобів викликати сон, розгляньмо належні підготовчі заходи.

Нервовий зрив, який не дає заснути, частіше спричинений хвилюванням, ніж роботою. І тому, хто страждає, не слід надто поспішати з висновком, ніби його мучить недосипання, а не хвилювання. Дивовижно, скільки сну можна втратити без шкоди, якщо забути про цю втрату, і скільки роботи можна виконати без крайнього виснаження, якщо братися до неї з упевненістю й провадити її без нетерпіння. Однак необхідно, щоб робота була різноманітною й переривалася через належні проміжки часу. Тренери, які готують до спортивних змагань, знають, що збільшення тренувань без зміни занять суперечить їхній меті, і особливо наполягають на припиненні напружених зусиль безпосередньо перед останнім випробуванням. Чому б нам не дбати про свій розум так само, як про тіло?

Діяльний і надміру сумлінний підприємець чи фахівець, який не залишає часу на відпочинок або розваги, не може передати жодної відповідальності підлеглим, не має жодного захоплення й нетерпляче ставиться до кожної миті, проведеної поза своєю роботою, ризикує зрештою «втратити форму» й муситиме провести в санаторії довшу й менш плідну відпустку, ніж та, якої вистачило б, щоб запобігти лихові. Та й зі зміною місця проживання йому буде нелегко змінити звичку сну. Йому слід змінити цю звичку, поки він іще працює, зробивши крок до запобігання зриву.

Мало кому з нас зашкодить через певні проміжки часу оглядати свої справи з висоти пташиного лету й запитувати себе, чи не настав час, коли передача іншим більшої кількості дрібних справ і навіть більшої відповідальності заощадить нам час, гроші та хвилювання, тоді як ми зосередимо власні сили на завданнях, до яких тепер особливо добре підготовлені. Людині, що вирішила виконати роботу цілого життя, перш ніж відпочити, наступна оповідка дає поживу для роздумів:

Коли Пірр збирався плисти до Італії, Кіней, мудра й добра людина, запитав його про наміри й сподівання.

«Завоювати Рим», - відповів Пірр.

«А що робитимеш далі, мій володарю?»

«Далі я завоюю Італію».

«А після цього?»

«Ми підкоримо Карфаген, Македонію, всю Африку й усю Грецію».

«А коли завоюємо все, що можемо, що тоді робитимемо?»

«Що робитимемо? Та тоді сядемо й житимемо в спокої та затишку».

«Ах, мій володарю, - сказав мудрий Кіней, - що ж заважає нам жити в спокої та затишку вже тепер?»

Відпустку слід брати ще до виснаження. Якщо людина під час відпустки невдоволена, вона все одно повинна взяти її, бо це її обов'язок, не сподіваючись насолоджуватися кожною миттю, а вдовольняючись передчуттям більшої втіхи від повернення до своїх справ. Їй слід розвивати інтерес до занять просто неба або до якогось дослідження, що поведе її в поля чи ліси. Якщо не рахувати часу на кораблі, найгіршою відпусткою для перевтомленого підприємця чи фахівця буде подорож Європою, якщо під час неї він намагатиметься за найкоротший час зібрати якнайбільше відомостей про мистецтво, архітектуру й історію.

Ніхто не набуде звички спати, якщо не навчився звички зосереджуватися, віддаючись усією увагою справі, яку саме виконує. Якщо ми привчатимемо свій розум, як і тіло, займатися одним предметом за раз, то не лише зробимо більше, а й менше виснажимося. Таке тренування допоможе нам, коли лягаємо, дивитися на сон як на свій теперішній і цілком достатній обов'язок, не користуючись цією нагодою, щоб розплутати (або спробувати розплутати) всі свої вузли, переглянути минулі причини прикрощів і гадати про майбутні лиха.

Прогулянка, ванна, кілька гімнастичних вправ часто прислужаться перед сном, але якщо братися до них із роздратуванням і нетерпінням, сумніваючись у їхній дієвості та тримаючись настійливої думки, що сон не прийде ні після них, ні після будь-якого іншого заходу, вони, ймовірно, дадуть небагато.

Найкраща безпосередня підготовка до сну - це впевненість, що заснете, і байдужість, якщо не заснете. Прийняти такий душевний настрій допомагає знання, що багато людей роками спали лише кілька годин щоночі без помітного погіршення здоров'я чи самопочуття. Ні безперервний, ні тривалий сон, хоч які вони бажані, не є неодмінною умовою довголіття чи працездатності. Це ілюструють такі приклади:

Джозеф А. Віллард, який майже пів століття був секретарем суду в окрузі Саффолк і добре знаною постаттю на вулицях Бостона, помер на вісімдесят восьмому році життя. Він залишався діяльним і пильним у щоденній праці аж до того, як незадовго перед смертю полишив свої обов'язки. Водночас, задовго до заснування метеорологічного бюро, він багато років щоночі, о найрізніших годинах, записував температуру, погоду й стан вулиць. Суди вважали ці записи настільки надійними, що часто зверталися до них під час розгляду справ, і жодна зі сторін процесу не ставила під сумнів їхню точність. Я оприлюднюю ці відомості з дозволу його сина.

Джордж Т. Енджелл, відомий поборник людяності, з яким мало хто, якщо взагалі хтось, міг зрівнятися в діяльності, на шістдесят дев'ятому році життя написав таке:

«Задля тих, хто не вживає [наркотиків, опіатів, анестетиків], скажу: гадаю, в цій країні знайдеться дуже мало людей, які спали менше за мене; проте я ніколи нічого не приймав, щоб одурманити себе, тоді як тисячі добре сплячих людей, яких я знав, уже давно поринули в останній сон, після якого тут не прокидаються. Безперечно, було мудро змінити мою професійну діяльність, перейшовши від судової практики до роботи в конторі; але в інших справах мені довелося обирати між життям рослини й утратою сну, і я обрав друге».

Панові Енджеллу тепер вісімдесят чотири роки, він і далі бере діяльну участь у справах і дозволяє мені додати, що протягом останніх шести років часом по тижню зовсім не спав; по три місяці поспіль спав у середньому не більше двох годин на добу; він не пам'ятає, щоб колись добре спав уночі. Пані Енджелл каже, що, крім одного разу, ніколи не бачила, щоб він проспав усю ніч.

Варто пам'ятати цей досвід, перш ніж удаватися до ліків від безсоння.

Десь я читав, що один визначний богослов пояснював свою щасливу й бадьору старість тим, що щоночі спав певну кількість годин. Цьому твердженню слід протиставити думку, що багато інших старих добродіїв можуть цілком слушно пояснювати свій душевний спокій, принаймні почасти, байдужістю до неістотних речей, до яких, як я підозрюю, слід зарахувати й питання, чи спимо ми в середньому вісім годин, чи відчутно менше.

Розгляньмо тепер деякі хибні звички розуму, що безпосередньо впливають на сам сон. Насамперед це нав'язлива думка, що треба заснути саме зараз, і нетерплячий підрахунок годин неспання, нібито безповоротно втрачених для жаданої кількості. Сама ця наполегливість не дає заснути. Думка «Нічого, якщо я не засну сьогодні; засну іншої ночі» творитиме дива, допомагаючи заснути саме сьогодні.

Лежати в ліжку в будь-якій незмінній позі, цілком розслабившись, навіть не втрачаючи свідомості, корисніше для відпочинку, ніж безперестанку перевертатися. Навіть простий дослід: якнайдовше лишатися нерухомим у певному положенні, зосередивши розум на думці «Мене хилить на сон, я засинаю», - частіше дасть бажаний наслідок, ніж спостереження за славнозвісними вівцями, які одна за одною перестрибують через мур. Денне тренування у стримуванні нервових рухів допомагає набути цієї здатності.

Це та царина, де самонавіювання має цілком певну цінність. Кожен розуміє вплив «душевного настрою» на сон, коли після низки безсонних годин його раптом хилить на сон саме тоді, коли час вставати. Завдання в тому, щоб навчитися досягати такого душевного настрою, не чекаючи відповідних обставин. Щоб побачити, як хибне навіювання в поєднанні з неспокоєм діє після нічного пробудження, спробуйте таке:

ДОСЛІД I. Ляжте обличчям донизу й із цього положення швидко зробіть повний оберт через спину справа наліво, доки знову не опинитеся обличчям донизу. Кілька разів зупиніться й швидко скажіть собі: «Я не можу заснути в цьому положенні». Наслідок цього досліду майже завжди однаковий. Швидкий рух і навіювання не дають заснути.

Щоб побачити, як розслаблення тіла разом із правильним навіюванням допомагає заснути, спробуйте:

ДОСЛІД II. Почніть із того самого положення, що й у досліді I. Зробіть той самий оберт, подовжуючи кожну зупинку з розслабленим тілом і щоразу замінюючи навіювання на слова «Я можу заснути в будь-якому положенні», які повторюйте кілька разів повільно й так, ніби ви й справді так думаєте. Спокійна поза й навіювання зазвичай викликають сон задовго до завершення повного оберту.

Далі йде нав'язлива думка, що ми не можемо заснути, доки все не буде «владнано» й усі уявні картини не дістануть завершення. Розповідають, що один добродій винайняв кімнату в готелі поряд з іншим, знаним своєю вередливістю. Він згадав про це, недбало кинувши на підлогу один чобіт, а другий поставив тихенько. Трохи згодом він почув стукіт у двері й дратівливе: «Заради всього святого, киньте вже другий чобіт, бо я не можу заснути».

Багато хто не може заснути, доки всі домашні не будуть на місці й будинок не буде замкнений на ніч, доки не надійде певна звістка тощо. Та сама схильність відкладає сон до того часу, коли всі справи впорядкуються не лише в дійсності, а й у розумі. Трохи поміркувавши, легко побачити, яким невизначено довгим буде відкладання сну за таких умов.

Для людини, що потерпає від нав'язливих схильностей, немає важливішого тренування, ніж учитися довіряти дещо випадкові й завтрашньому дню та примирятися з тим, що в цьому світі ніколи не настане мить, коли все остаточно влаштується їй на догоду.

Звичка за власним бажанням відкидати неприємні думки - надбання важке, але не неможливе. Артур Бенсон у книжці «Золота нитка» наводить такі оповідки:

«Коли Ґладстона запитали: „Невже ви не лежите без сну ночами, думаючи, як слід діяти й як слід було діяти раніше?“, він відповів: „Ні, не лежу; яка ж була б із цього користь?“»

«Канонік Бідон [який прожив понад сто років] сказав приятелеві, що секрет його довголіття в тому, що він ніколи не думав ні про що неприємне після десятої години вечора».

Настійливе бажання спати в певному ліжку, за певної міри світла чи темряви, тепла чи холоду, повітря чи його відсутності, шкодить. Воно споріднене з бажанням їсти лише певні страви, за певним столом і в певний час. Людина, яка втрачає апетит, якщо обід запізнюється на пів години, так само не може знову заснути, якщо вже прокинулася. Вона повинна сказати собі: «Кожен може зносити те, що йому до вподоби; щоб зносити те, що не до вподоби, треба бути філософом», і спробувати бути філософом, а не чутливою мімозою.

Так само слід долати нездатність спати, доки тривають певні шуми. Якщо переходити з місця на місце в пошуках тиші для сну, можна зрештою відчути, що гнітить уже сама тиша, або, ще гірше, не спати, чуючи власний кровообіг, від якого нікуди не втечеш. Тому, хто повсякчас не в ладах зі своїм оточенням, корисно замислитися над словами китайського філософа:

«Ноги лелеки довгі, ноги качки короткі: ви не можете зробити ноги лелеки короткими, а ноги качки - довгими. Навіщо хвилюватися?»

Щодо характеру самого сну, то душевний настрій уві сні залежить, принаймні певною мірою, від настрою в години неспання. Імовірно, під час глибокого сну розум бездіяльний, а сновидіння виникають лише при переході від глибокого сну до неспання. Можна припустити, що в ідеальному сні такий період тільки один, але зазвичай за ніч їх буває багато; для неспокійного сплячого ніч може складатися з низки таких періодів із порівняно нетривалим спокійним відпочинком, тому сновидіння здаються йому безперервними. Характер образів і навіювань сновидінь, хоча вони й постають у нових поєднаннях, значною мірою залежить від нашого щоденного досвіду. То чи не варто в години неспання, наскільки це сумісно з нашими обов'язками, плекати спокійні й корисні думки, а не ті, що не мають жодної мети, крім прикрощів?

Якщо захочемо, ми можемо обирати свої думки так само, як обираємо товариство.