III. Марк Аврелій

Навряд чи колись знову збереться таке коло вчителів, визначних своїми знаннями й характером; а учня, подібного до нього, відтоді ми так і не мали.

Лонг.

Марк Аврелій Антонін, імператор-філософ, і своїм життям, і своїми настановами показав, що спокійний розум цілком сумісний із діяльним життям. Від народження призначений очолити велику імперію, яка вела далекі війни, потерпала від загрози варварських вторгнень і внутрішніх чвар, він був готовий не лише командувати військами, а й керувати собою. На щастя, ми маємо ключ до його способів: він не тільки навчався в найкращих учителів, а й продовжував своє навчання протягом усього життя. Коли замислюєшся над його працею, твердження сучасної зайнятої людини, що в неї «немає часу», здається майже легковажним.

Думки Марка Аврелія, які я далі цитую в перекладі Лонга, були записані не задля самозвеличення чи насолоди довершеними фразами, а як настанови для власного життя. Найкращим доказом того, що він справді керувався своїми принципами, є його великодушність до прихильників людини, яка намагалася захопити трон цезарів. Зауваження Лонга, що прекрасні думки й моральні міркування людей, які не працювали й не страждали, можна прочитати, але їх забудуть, ніби підтверджується тим відносним забуттям, у яке впала філософія Епікура.

Нас цікавить етичний бік філософії Марка Аврелія, і лише та його частина, що стосується душевної рівноваги.

«Починай ранок, - каже він, - словами до самого себе: я зустріну надокучливого, невдячного, зухвалого, брехливого, заздрісного й неприязного. Вони такі тому, що не знають, що є добро, а що зло».

Про звичку до усамітнення, поширену серед тих, хто надміру зосереджений на собі, він говорить:

«Якщо ти коли-небудь бачив відтяту руку, ногу чи голову, що лежить окремо від решти тіла, то саме таким, наскільки це можливо, робить себе той, хто невдоволений тим, що відбувається, відділяє себе від інших або чинить усупереч спільному життю. Припустімо, ти відокремив себе від природної єдності: адже природа створила тебе її частиною, але ти сам себе відтяв. Проте ось що прекрасне: у твоїй владі знову приєднатися. Жодній іншій частині, відділеній і відтятій, Бог не дав змоги знову зростися. Подумай же про доброту, якою він вирізнив людину: він дав їй змогу взагалі не відділятися від цілого, а коли вона відділилася - дозволив повернутися й знову зайняти своє місце як частина».

Про марні передчуття, які відіграють таку велику роль у стражданнях тривожної людини, він каже:

«Не тривож себе думками про все своє життя. Нехай твої думки не охоплюють одразу всіх різноманітних негараздів, яких ти можеш очікувати. Щоразу запитуй себе: що в цьому нестерпне й перевищує мою здатність витримати? Адже тобі стане соромно це визнати. Потім пам'ятай, що тебе мучать не майбутнє й не минуле, а лише теперішнє. А воно зводиться до зовсім малого, якщо окреслити його межі й докорити своєму розумові, коли він не може витримати навіть цього». І далі: «Нехай майбутнє не тривожить тебе. Якщо доведеться, ти зустрінеш його, маючи той самий розум, яким тепер даєш раду сьогоденню».

Про відмову від марного роздратування й зосередження на поточній справі він каже:

«Працюй не як нещасний і не як той, хто прагне жалю чи захоплення. Спрямуй свою волю лише на одне: діяти й стримувати себе так, як вимагає розум, покликаний служити спільноті».

Щодо безглуздих страхів він радить:

«Навіщо підозріливий страх, коли у твоїй владі з'ясувати, що треба робити? Якщо бачиш ясно, іди цим шляхом задоволено, не озираючись. Якщо не бачиш ясно, зупинися й звернися до найкращих порадників. А коли щось інше стає на заваді, рухайся далі в міру своїх сил, належно все зваживши й тримаючись того, що видається справедливим. Адже найкраще - досягти цієї мети; а якщо зазнаєш невдачі, нехай вона спіткає тебе саме в такій спробі. Той, хто в усьому йде за розумом, водночас спокійний і діяльний, життєрадісний і зібраний».

Про роздратування через поведінку інших:

«Коли тебе обурює чиясь безсоромна поведінка, негайно запитай себе: чи можливий світ без безсоромних людей? Неможливий. Отже, не вимагай неможливого. Адже ця людина також належить до тих безсоромних, які неминуче мають існувати у світі. Нехай ті самі міркування будуть у тебе напохваті, коли йдеться про шахрая, невірного чи будь-кого, хто чинить зло».

Говорячи про схильність до іпохондрії, він знову звертається до Епікура:

«Епікур каже: під час хвороби я не говорив про свої тілесні страждання й не обговорював їх із тими, хто мене відвідував. Натомість, як і раніше, розмовляв про природу речей, тримаючись головного: як розумові, що бере участь у рухах бідолашної плоті, лишатися вільним від сум'яття й зберігати властиве йому благо... Чини так само і в хворобі, якщо хворієш, і за будь-яких інших обставин... зосереджуйся лише на тому, що робиш зараз, і на знарядді, яким це робиш».

Ці цитати показують напрям роздумів цієї незвичайної людини. Розглянувши такий стислий виклад етичної філософії, я міг би зупинитися й порадити тривожній людині вивчати думки Марка Аврелія та інших філософів, чиї практичні настанови подібні, попри різні погляди на кінцеву мету навчання. Проте я наважуся розвинути тему з теперішнього погляду, хоча принципи Марка Аврелія так само придатні сьогодні, як і за часів Римської імперії.

Немає потреби нагадувати про багатство й дієвість настанов у Книзі, де сказано, що «Царство Боже всередині вас», і що «Веселе серце добре лікує, а пригнічений дух сушить кості». Одну з її настанов повторив поет-філософ, написавши:

«Ширше царюватимеш, приборкавши жадібний дух, Ніж якби сполучив Лівію з далеким Гадесом, І обидва карфагенські народи Служили тобі одному».