Прості потреби

Коли купуєш пташку в птахолова, добрий чоловік коротко пояснює, чого потребує наш новий мешканець. І все - догляд, їжа та решта - вкладається в кілька слів. Так само, щоб підсумувати основні потреби більшості істот, вистачило б кількох стислих указівок. Їхній спосіб життя зазвичай надзвичайно простий, і поки вони його дотримуються, то почуваються добре, як слухняні діти матері-природи. Щойно відхиляються від нього, з’являються ускладнення, псується здоров’я, зникає веселість. Лише просте й природне життя може підтримувати організм у повній силі. Забуваючи цей найпростіший принцип, ми впадаємо в найдивніші помилки.

Що потрібно людині для матеріального існування в якнайкращих умовах? Здорова їжа, простий одяг, здорове помешкання, повітря й рух. Я не збираюся заглиблюватися в подробиці гігієни, складати меню чи пропонувати зразки осель і крою одягу. Моя мета - окреслити напрямок і сказати, яку користь кожен міг би мати, упорядкувавши своє життя в дусі простоти. Щоб переконатися, як мало цього духу в нашому суспільстві, досить подивитися на життя людей усіх класів. Запитайте різних людей із дуже різних середовищ: «Що вам потрібно, щоб жити?» Побачите, що вони дадуть у відповідь. Немає нічого повчальнішого.

Для одних, корінних мешканців паризького асфальту, життя неможливе поза певною місцевістю, окресленою кількома бульварами. Лише там придатне для дихання повітря, добре світло, нормальна температура, класична кухня й скільки завгодно інших речей, без яких і не варто жити на цій земній кулі.

На різних щаблях буржуазного життя на питання «що потрібно, щоб жити?» відповідають числом. Воно змінюється залежно від міри честолюбства чи виховання, причому під вихованням найчастіше розуміють зовнішні життєві звички: спосіб мешкати, вдягатися й харчуватися, цілком поверхове виховання. Починаючи з певної суми ренти, прибутку чи платні життя стає можливим. Нижче - неможливим. Бувало, люди накладали на себе руки, бо їхні статки опускалися нижче певного мінімуму. Вони воліли зникнути, ніж обмежити себе. Зауважте: цей мінімум, причина їхнього розпачу, напевно, був би цілком прийнятним для людей із менш вибагливими потребами, а для людей зі скромними смаками - навіть бажаним.

У високих горах рослинність змінюється залежно від висоти. Є смуга звичайних посівів, смуга лісів, смуга пасовищ, смуга голих скель і льодовиків. Вище певної межі вже не росте пшениця, але ще добре почувається виноградна лоза; дуб зникає на порівняно невеликій висоті, а ялиця любить значні висоти. Людське життя з його потребами нагадує ці явища рослинного світу.

На певній висоті статків розкошують фінансист, клубний завсідник, світські пані, зрештою, усі, для кого найнеобхідніше включає певну кількість слуг і екіпажів, а також кілька осель у місті та за містом. Далі розквітає заможний буржуа зі своїми звичаями й манерами. В інших смугах квітне широкий, середній чи скромний достаток і дуже нерівні за розмахом потреби. Потім ідуть прості люди, ремісники, робітники, селяни, зрештою, маса, що живе густо й тісно, немов тонка трава на гірських вершинах, де великі рослини вже не знаходять поживи. У всіх цих різних провінціях суспільства люди живуть, і всі, хто там зростає, однаковою мірою є людьми. Дивно, що між подібними істотами існує така неймовірна різниця в потребах. І тут аналогія нашого порівняння вже не діє. Рослини й тварини тих самих родин мають однакові потреби. Людське життя веде нас до протилежних спостережень. Який висновок із цього зробити, як не той, що природа й кількість наших потреб надзвичайно мінливі?

Чи корисно для розвитку й щастя людини, для розвитку й щастя суспільства, щоб людина мала безліч потреб і старалася їх задовольняти? Передусім повернімося до порівняння з нижчими істотами. Якщо їхні основні потреби задоволені, вони живуть задоволено. Чи так само в людському суспільстві? Ні. На всіх його щаблях зустрічаємо невдоволення. Я цілком виключаю звідси тих, кому бракує необхідного. Було б несправедливо зараховувати до невдоволених людей, яких змушують скаржитися холод, голод і злидні. Я говорю лише про безліч тих, хто живе в умовах, зрештою, стерпних. Звідки їхнє невдоволення? Чому воно трапляється не лише серед людей скромного, але достатнього становища, а й, набуваючи дедалі витонченіших відтінків, серед розкошів і на найвищих суспільних щаблях? Кажуть про пересичених буржуа. Хто каже? Ті, хто судить збоку й думає: після стількох років утіх вони вже мали б насититися. Але чи самі вони вважають себе задоволеними? Анітрохи. Якщо й є багаті та вдоволені люди, будьте певні: вони вдоволені не тому, що багаті, а тому, що вміють бути вдоволеними. Тварина наситилася, бо поїла: вона лягає й засинає. Людина теж може лягти й заснути на якийсь час. Але це ніколи не триває довго: вона звикає до добробуту, стомлюється ним і вимагає більшого. Їжа не втамовує людського апетиту: він приходить під час їжі. Це може здаватися безглуздим, але це чиста правда.

Той факт, що найбільше скаржаться майже завжди люди, які мали б найбільше підстав бути задоволеними, добре доводить: щастя не пов’язане з кількістю наших потреб і завзяттям, із яким ми їх плекаємо. Кожному варто пройнятися цією істиною. Якщо людина цього не зробить, якщо вольовим зусиллям не обмежить своїх вимог, вона ризикує непомітно ступити на схил бажань.

Людина, яка живе, щоб їсти, пити, спати, вдягатися, гуляти, зрештою, давати собі все, що тільки може, - чи то дармоїд, розліглий на сонці, робітник-пияк, буржуа, що служить власному шлункові, жінка, поглинута своїми туалетами, гульвіса низького штибу або світський гульвіса, чи просто звичайний любитель утіх, добрий хлопець, але надто слухняний матеріальним потребам, - така людина, кажемо ми, вже ступила на схил бажань, а він згубний. Ті, хто ним спускається, підкоряються тим самим законам, що й тіла, які котяться похилою площиною. Під владою ілюзії, що невпинно відроджується, вони кажуть собі: ще кілька кроків, останніх, до того предмета вдалині, що збуджує нашу жадобу… А потім зупинимося. Але набрана швидкість несе їх далі. Що далі вони рухаються, то менше можуть їй опиратися.

Ось таємниця метушні й несамовитості багатьох наших сучасників. Засудивши свою волю на рабське служіння апетитам, вони пожинають кару за власні діла. Вони віддані хижим, невблаганним бажанням, що їдять їхню плоть, трощать кістки, п’ють кров і ніколи не насичуються. Я не проповідую тут якоїсь надвисокої моралі. Я слухаю, як говорить життя, і дорогою занотовую кілька істин, відлуння яких чути на кожному перехресті.

Чи знайшло пияцтво, таке винахідливе щодо нових напоїв, спосіб угамувати спрагу? Ні, його радше можна назвати мистецтвом підтримувати спрагу й робити її невтамовною. Чи розпуста притуплює гостроту чуттєвого потягу? Ні, вона його загострює й перетворює природне бажання на хворобливу одержимість, на нав’язливу думку. Дайте своїм потребам панувати й підживлюйте їх - побачите, як вони множитимуться, мов комахи на сонці. Що більше їм дали, то більше вони вимагають. Нерозумний той, хто шукає щастя лише в добробуті. З таким самим успіхом можна взятися наповнювати діжку Данаїд. Тим, хто має мільйони, бракує мільйонів; тим, хто має тисячі, бракує тисяч. Іншим бракує двадцятифранкових монет або монет у сто су. Коли мають курку в горщику, просять гуску; коли мають гуску, хочуть індика - і так далі. Ніколи не осягнути, наскільки згубна ця схильність. Надто багато простих людей хочуть наслідувати вельмож, надто багато робітників мавпують буржуа, надто багато дівчат із народу вдають панянок, надто багато дрібних службовців грають у клубних панів і світських спортсменів. А в заможних і багатих класах надто багато людей забувають, що їхнє майно могло б служити кращій меті, ніж давати їм усілякі насолоди, після яких вони знову переконуються, що їм ніколи не досить. Наші потреби, які мали б бути слугами, перетворилися на галасливий, недисциплінований натовп, на легіон дрібних тиранів. Людину, поневолену потребами, найкраще порівняти з ведмедем, якого за кільце в носі водять і змушують танцювати, як заманеться. Порівняння невтішне, але визнайте, що точне. Саме потреби тягнуть за собою стількох людей, які метушаться, кричать і говорять про свободу, поступ і ще бозна-що. Вони не можуть ступити й кроку в житті, не спитавши себе, чи не суперечить це волі їхніх господарів. Скільки чоловіків і жінок крок за кроком дійшли до нечесності лише тому, що мали надто багато потреб і не могли змиритися з простим життям! У камерах Мазаської в’язниці є чимало мешканців, які могли б багато розповісти про небезпеку надто вимогливих потреб.

Дозвольте розповісти вам історію доброї людини, яку я знав. Він ніжно любив дружину й дітей, жив у Франції зі своєї праці й мав непоганий достаток, але його зовсім не вистачало на розкішні потреби дружини. Постійно відчуваючи нестачу грошей, хоча за трохи простішого життя міг би жити вільно, він зрештою виїхав до далекої колонії, де заробляє багато, залишивши родину на батьківщині. Не знаю, про що думає там цей нещасний. Але його близькі тепер мають кращу квартиру, кращі туалети й навіть якийсь екіпаж. Наразі вони надзвичайно вдоволені. Та незабаром звикнуть до цієї, зрештою, доволі скромної розкоші. Невдовзі пані вважатиме своє умеблювання вбогим, а екіпаж - жалюгідним. Якщо цей чоловік любить дружину, а сумніватися в цьому не слід, він перебереться й на Місяць, аби тільки мати більшу платню. В інших родинах ролі міняються: дружина й діти принесені в жертву ненаситним потребам голови сім’ї, якому безладне життя, гра й стільки інших дорогих шаленств дають забути про обов’язки. Між своїми апетитами та батьківською роллю він обрав перші й поволі сповзає до найницішого егоїзму.

Таке забуття будь-якої гідності, таке поступове оніміння шляхетних почуттів помітне не лише серед любителів насолод із заможних класів. Воно вражає й людину з народу. Я знаю чимало скромних родин, де могло б панувати щастя, але де ви побачите бідну матір, яка вдень і вночі має самі клопоти й горе, босих дітей і нерідко тяжку тривогу за хліб. Чому? Бо батькові потрібно надто багато грошей. Візьмімо лише витрати на алкоголь: усі знають, яких розмірів вони сягнули за останні двадцять років. Суми, поглинуті цією прірвою, неймовірні: удвічі більші за воєнну контрибуцію 1870 року. Скільки законних потреб можна було б задовольнити тим, що кинули на поталу потребам штучним! Панування потреб аж ніяк не є пануванням солідарності - навпаки. Що більше речей людині потрібно для себе, то менше вона може зробити для ближнього, навіть для тих, із ким пов’язана кровними узами.

Менше щастя, незалежності, моральної чутливості, навіть почуття солідарності - ось наслідки панування потреб. Можна було б додати безліч інших лих, і не найменше серед них - підрив суспільного добробуту та здоров’я. Суспільства з надмірними потребами цілком поглинаються теперішнім, жертвують заради нього здобутками минулого й приносять йому в жертву майбутнє. Після нас хоч потоп! Звести ліси, щоб добути грошей, проїсти ще не дозрілий хліб на полі, за день знищити плоди довгої праці, спалити меблі, щоб зігрітися, навантажити майбутнє боргами заради приємної теперішньої миті, жити випадковими засобами й засівати завтрашній день труднощами, хворобами, руїною, заздрістю, образами… Переліку всіх згубних наслідків такого устрою не було б кінця.

Натомість, тримаючись простих потреб, ми уникаємо всіх цих лих і замінюємо їх безліччю переваг. Давно відомо, що стриманість і помірність - найкращі охоронці здоров’я. Того, хто їх дотримується, вони бережуть від багатьох страждань, які затьмарюють існування; забезпечують йому здоров’я, любов до діяльності, розумову рівновагу. Чи йдеться про їжу, одяг або житло, простота смаку є також джерелом незалежності й безпеки. Що простіше ви живете, то краще захищаєте своє майбутнє. Ви менше залежите від несподіванок і несприятливих випадків. Самої хвороби або втрати роботи вже недостатньо, щоб викинути вас на вулицю. Навіть значна зміна становища не виб’є вас із сідла. Маючи прості потреби, легше пристосуватися до примх долі. Ви залишитесь людиною, навіть утративши посаду або ренту, бо основа вашого життя - не стіл, не винний льох, не стайня, не меблі й не гроші. У нещасті ви не поводитиметеся, мов немовля, в якого відібрали брязкальце чи пляшечку. Сильніші, краще підготовлені до боротьби, даючи супротивникові менше можливостей ухопитися за вас, як люди з коротко обстриженим волоссям, ви станете ще й кориснішими ближньому. Ви не розпалюватимете його заздрощів, ницих бажань чи осуду виставлянням своєї розкоші, несправедливістю витрат, видовищем дармоїдського існування. І, менше вимагаючи для власного добробуту, збережете засоби працювати для добробуту інших.