XIII. Успіх і невдача

Я з прикрістю усвідомлюю, що ці короткі глави можуть справити, особливо на довірливого й захопленого читача, хибне враження, враження простоти; а коли досвід грубо виправить це враження, згаданий читач, якщо його не застерегти з усією серйозністю, може в нападі відрази покинути всю справу й відтоді назавжди ставитися цинічно та нечемно до всіх теорій керування людською машиною. Так от, ця справа зовсім не проста. В її основі лежить один простий принцип, свідоме привчання мозку за допомогою обраних звичок мислення, але сама вона чи не така складна, як тільки може бути будь-яка справа. Порівняно з нею гольф на високому рівні - дитяча забавка. Людину, яка коротко каже собі: «Я вставатиму о восьмій, а з пів на дев’яту до дев’ятої вивчатиму свій мозок і керуватиму ним, тож моє життя одразу, вмить зміниться на краще до невпізнання», таку людину чекають неприємні несподіванки. Поступ буде повільним. Спочатку він може здаватися доволі швидким, а тоді може настати період безплідних зусиль, і той, хто прагне підкорити власний мозок, зазнає цілої низки найнищівніших поразок. У своєму песимізмі він може уявити, що всі його зусилля пішли намарне й що легковажні гуляки у виставкових садах та читачі романів у вітальнях усе-таки мають рацію. Він може навіть трохи соромитися, що його, як він гадає, ошукали облудними обіцянками, наче покупця шарлатанських ліків.

Переконання, що докладено великих зусиль, а поступу не досягнуто, є головною небезпекою, яка постає перед початківцем у догляді за машиною. Я рішуче стверджую: у кожному випадку це переконання не виправдане фактами; зазвичай воно є лише наслідком реакції на втому, яку підживлює інстинктивна схильність до лінощів. Не думаю, що воно витримає неупереджений розгляд; але я знаю, що людина, шукаючи виправдання для відмови від подальших зусиль, здатна переконати себе, ніби минулі зусилля не дали жодного плоду. Така вже химерна людська машина. Благаю кожного, хто вивчає самого себе, обміркувати це зауваження з усією інтелектуальною чесністю, на яку він спроможний. Це серйозне застереження.

Коли той, хто доглядає за машиною, помічає, що часто змінює свій погляд на речі; коли бачить, що вчорашня серцевина труднощів сьогодні стала дрібницею й поступилася місцем новому явищу; коли одного ранку встає й завдяки новому, несподіваному проблиску в глибинах машини усвідомлює, що досі цілком помилявся й мусить починати знову; коли дивується, як він міг бути таким сліпим і таким дурним, щоб не бачити того, що бачить тепер; коли нове бачення заволікають нові розчарування й звужують безперервні застереження; коли його приголомшує складність власної справи, тоді нехай підбадьориться, бо він досягає успіху. Історія успіху в будь-якому мистецтві, а догляд за машиною є мистецтвом, - це історія починань наново, розсіювання й нового виникнення сумнівів, дедалі ширшого уявлення про обсяг незавойованої території й дедалі вужчого уявлення про обсяг території завойованої.

Примітно, що, хоча жодна справа не могла б запропонувати розмаїтіших і мінливіших хвилювань, ніж опанування мозку, друга велика небезпека, яка загрожує її остаточному успіхові, є не чим іншим, як простим згасанням ентузіазму! Здавалося б, у справі, яка так близько стосується самої людини, у справі, результати якої можуть у найбуквальнішому сенсі бути для неї життєво важливими, у справі, від якої безперечно можуть залежати її щастя та нещастя, людина не мала б стомлюватися від самої лише нудьги. Проте саме так і є. Знову й знову я спостерігав, як цю могутню й захопливу справу тимчасово чи назавжди покидали через простий брак інтересу. І я гадаю, що практично в усіх випадках, окрім тих, коли виняткова природна сила волі робить цю справу майже зайвою, інтерес до неї хирітиме, якщо його регулярно не підживлювати ззовні. Так от, підживлювати цей інтерес ззовні розмовами з іншими приборкувачами мозку не можна. Є певні речі, яких люди зі здоровим душевним складом не повинні обговорювати; і це одна з них. Справа надто інтимна, а до того ж надто моральна. Навіть після кількох хвилин усної розмови на цю тему в повітря ніби проникає смертельна зараза, зараза самовдоволеного моралізаторства. (Чи я помиляюся й лише уявляю цей жах? Ні, я не можу повірити, що помиляюся.)

Отже, поживу слід добувати з читання; трохи читати щодня. Гадаю, є кілька тисяч авторів, які з більшою чи меншою щирістю писали про керування людською машиною. Але двоє, які для мене безперечно стоять вище за всіх інших, - це Марк Аврелій Антонін та Епіктет. Від їхніх часів відкрито не так уже й багато. «Удосконалення життя - це сила, що перебуває в душі», - писав Марк Аврелій у дев’ятій книзі «До самого себе» понад тисячу сімсот років тому. Марка Аврелія, безперечно, вважають найвидатнішим письменником школи людської машини, і багато хто вважає, що не читати його щодня - погана звичка. Як сповідь його твір не має рівних. Але як практичного «Бредшоу» існування я поставив би бесіди Епіктета вище за Марка Аврелія. Епіктет грубіший; він назве вас бовдуром, не встигнувши й оком змигнути; він дотепний, навіть гумористичний, і ніколи не відходить далеко від подій щоденного життя. Для читачів 1908 року він аж бринить сучасністю. Він був рабом, відпущеним на волю. Марк Аврелій був імператором і мав ту хворобливість, на яку мусять страждати всі імператори. Його душа витонченіша, ніж в Епіктета, але, на мою думку, він не такий корисний супутник. Не всі ми можемо вільно дихати в його атмосфері. Проте його, звісно, треба читати й безперервно перечитувати. Коли ви пройдете Епіктета, а однієї сторінки чи абзацу на день, добре пережованих і перетравлених, достатньо, можете пройти Марка Аврелія, тоді знову повернутися до Епіктета, і так далі, ранок за ранком чи вечір за вечором, до кінця свого життя. І вони зберігатимуть ваш інтерес до самого себе.

Щодо зосередження я вагаюся, чи рекомендувати «Силу думки» пані Анні Безант; і все ж, можливо, було б несправедливо не рекомендувати її, зважаючи на величезний вплив цієї книжки на мене самого. Це не одна з найкращих книжок цієї дивовижної жінки. Вона адресована теософам, і повністю зрозуміти її можна лише у світлі теософських учень. (Щоб збагнути все, я був змушений вивчити значно більшу працю, присвячену теософії загалом.) Вона містить відчутну кількість того, що видається мені немічною сентиментальністю, а також чимало чистісінької догми. Але це найменш незадовільний посібник із керування мозком, який мені траплявся. І якщо читач, не посвячений у теософію, промине все, що для нього є китайською грамотою чи балаканиною, йому все одно залишиться на користь величезна кількість дуже слушних відомостей і порад. Усі ці три книжки дешеві.