XII. Інтерес до життя

Після певного часу розумової дисципліни, свідомого формування й викорінення звичок, про які я говорив, чоловік почне набувати принаймні поверхового знання про ту дивовижну й таємничу річ, свій мозок, почне хоча б побіжно з ним знайомитися; він також почне розуміти, яку важливу роль у щоденному житті відіграє керування мозком. Його неодмінно вразять дива, що містяться між коміром і капелюхом, у тій чудернацькій коробці, яку він називає своєю головою. Бо результати, яких можна досягти самим лише неухильним, наполегливим мисленням, учням, що тільки опановують практику думки, мусять здаватися дивами. Коли чоловік, який провів нещасливий день, бо його незграбний, недбалий мозок у вирішальну мить забув приборкати інстинкти, скаже своєму мозкові: «Зосередивши тебе на цьому конкретному питанні, я змушу тебе наступного разу діяти як слід, коли виникнуть подібні обставини»; коли він здійснить свій намір; коли незручні обставини повторяться, а його дисциплінований мозок виконає свою роботу й таким чином відверне нещастя, тоді цей чоловік подивиться на свій мозок новими очима. «Їй-богу! - скаже він. - Одне джерело нещастя я таки перекрив. Був час, коли в такій дрібній домашній кризі, як сьогоднішня, я неодмінно пошився б у дурні. Але я пройшов крізь неї благополучно. Зі мною все гаразд. З нею все гаразд. Атмосфера не загрожує нерозрядженою електрикою! І все тому, що мій мозок, перебуваючи в належному стані, твердо пильнував мої інстинкти! Треба так і продовжувати». Він дедалі пильніше зазиратиме у свій мозок. Дедалі більше бачитиме його можливості. У нього з’явиться новий, найвищий інтерес до життя. Сад - річ доволі цікава. Але доглядати сад, порівняно з плеканням мозку, нудно, як їсти холодну баранину; та й дощова погода не завадить копати, садити й обрізати гілля в цій коробці.

Свого часу людина, чиїм захопленням є власний мозок, поступово виробить щоденний порядок занять, з якого й починатиме день. У глибині розуму звичайної людини, а звичайною я називаю ту, для якої її мозок не є захопленням, майже завжди живе така думка: «Наді мною зараз нависло кілька речей: турботи, нездійснені честолюбні прагнення, невтілені бажання. Щойно все це остаточно владнається, я почну жити й тішитися життям». Така звична думка звичайної людини. Вона носить її в собі від юності до старості. Вона незмінно чекає, щоб щось сталося, перш ніж почати по-справжньому жити. Я певен, що, коли ви звичайна людина (звісно, ви не така, я знаю), то визнаєте: це правда й про вас; ви існуєте в надії, що одного дня все достатньо владнається й тоді можна буде почати жити. Саме тут ви й відрізняєтеся від людини, чиїм захопленням є власний мозок. Її щоденний порядок занять передбачає роздум приблизно такого змісту: «Переді мною цей день. Обставини цього дня - моє оточення; вони - матеріал, який я за допомогою свого мозку маю використати, щоб жити, бути щасливим і не завдавати нещастя іншим. Завдання мого мозку - використовувати цей матеріал. Саме заради цього, і тільки цього, мій мозок перебуває у своїй коробці. Не завтра! Не наступного року! Не тоді, коли я наживу статки! Не тоді, коли моя хвора дитина буде поза небезпекою! Не тоді, коли моя дружина опам’ятається! Не тоді, коли мені підвищать платню! Не тоді, коли я складу той іспит! Не тоді, коли минеться розлад травлення! А зараз! Сьогодні, саме таким, яким сьогоднішній день є! Факти сьогоднішнього дня, які за часів своєї невиправності я сприймав передусім як тривоги, прикрощі й перешкоди, тепер я сприймаю як сировину, з якої мій мозок має виткати гарне полотно життя».

А тоді ця людина якнайкраще намагається передбачити свій день. Досвід підказує їй, де виникнуть труднощі, і вона дає своєму мозкові ті уроки, яких він потребуватиме найбільше. Вона ретельно оглядає машину й особливо налаштовує її для тієї дороги, яку їй, як уже відомо, доведеться подолати. А надто вона знову виправляє свій погляд на речі, бо цей погляд постійно збивається. Вона раз у раз бачить турботи там, де мала б бачити матеріал. Наприклад, вона може помітити лисинку на потилиці й замислитися, чи це наслідок віку, чи хвороби, а чи вона завжди там була. А дружина каже, що треба зайти до аптеки й негайно розвіяти свої сумніви. Жахливий клопіт! Вік! Нескінченна морока з хворобою волосся! Через цей візит до аптеки доведеться запізнитися до контори! І так далі, і так далі. Але тут втручається вправний, дієвий мозок: «Який напрочуд цікавий матеріал дає ця нікчемна й дріб’язкова обставина для практики філософії та правильного життя!» І знову: «Невже це має тебе збентежити, о душе моя? Чи буде бодай якась користь із того, що я нервово дзижчатиму навколо цієї обставини, замість займатися своєю звичайною справою?»

Я наводжу це як приклад необхідності виправляти погляд на речі й того, як мозок, привчений належним зосередженням правильно мислити, приходить на допомогу за несподіваних обставин. Звісно, він діятиме певніше, долаючи труднощі, яких очікують, які можна «побачити заздалегідь»; і підготовка до очікуваного, на щастя, є підготовкою до несподіваного. Людина, яка починає свій день зі спокійного обмірковування небезпек, що їх, імовірно, принесуть наступні шістнадцять годин, і особливо озброюється проти них, тим самим озброїлася, хоча й меншою мірою, і проти небезпек, про які навіть не здогадувалася. Проте цей порядок занять має бути досить гнучким. Можливо, кілька днів поспіль, протягом тижня або навіть місяців, доведеться починати з привчання мозку до однієї конкретної речі, тимчасово нехтуючи іншими справами. Дивовижно, як можна виполювати кожен дюйм садової доріжки, підтримувати на ній найпедантичніший порядок, а тоді одного ранку знайти посеред неї буйно розрослу рослину, коріння якої буквально врізалося в граніт! Усім садівникам знайомі такі відкриття.

Але подібне відкриття, хоч і означатиме тяжку працю, не викличе відрази в людини, чиїм захопленням є власний мозок. Адже саме це відкриття є частиною матеріалу, з якого вона має будувати своє життя. Якщо людина прагне перетворювати геть усе на власний спокій, гідність і щастя, вона повинна так само використовувати навіть власні невдачі. Вона має дивитися на них як на явища мозку в тій коробці й бадьоро братися до заходів, що не дадуть їм повторитися. Усе, що з нею стається, успіх чи перешкода, лише посилюватиме її інтерес до вмісту тієї коробки. Мені ніби чується, як ви кажете: «Ото вже й буде егоцентрик!» Що ж, це буде егоцентрик правильного ґатунку. Пересічна людина навіть наполовину не така егоцентрична, як слід. Якщо егоцентризм означає величезний інтерес до самого себе, то для дієвого життя він абсолютно необхідний. Від цього нікуди не дітися. Але якщо егоцентризм означає егоїзм, то той, хто серйозно вивчає ремесло щоденного життя, не залишатиметься егоцентриком у такому сенсі довше, ніж приблизно рік. За рік він доведе непридатність егоїзму.