VIII. Щоденне тертя

Тепер я говорю про звичайні щоденні справи, а не про героїчні починання, честолюбні задуми чи мучеництво. Візьмімо день, звичайний день у звичайному домі чи конторі. Хоч він приходить сім разів на тиждень і є найбільш банальною річчю, яку можна уявити, уваги він цілком вартий. Як машина переживає його? Ох! Найкраще, що можна сказати про машину: вона таки якось його переживає. Тертя, хоч і рідко доводить справу до цілковитої зупинки, виникає часто; це таке тертя, яке у велосипеді достатньо дошкульне, щоб дратувати їздця, але недостатньо сильне, щоб змусити його злізти з машини й оглянути підшипники. Часом тертя стає дуже гучним, навіть тривожним, а ще рідше верещить, наче несправне гальмо омнібуса. Ви знаєте ті дні, коли маєте відчуття, ніби життя замале, щоб умістити всю родину чи всіх службовців контори; коли справу людських взаємин можна порівняти з маневрами двох людей, які прокинулися з сильним головним болем і мусять водночас одягатися в дуже маленькій спальні. «Коли закінчите з тим рушником, будьте ласкаві, передайте його мені!» - із гіркою, скреготливою ввічливістю в голосі. «Якби ви люб’язно прибрали свої речі з цього стільця!» - голосом, який, якби був кулею, вибив би мізки. Насмілюся сказати, що такі дні вам знайомі. «Але, - відповідаєте ви, - таких днів небагато. Зазвичай...» Що ж, зазвичай тертя, хоч і слабше, все одно триває. Ми звикаємо до нього. Майже не помічаємо його, як людина в задушливій кімнаті майже не помічає задухи. Але руйнівний вплив тертя не припиняється, навіть якщо його не відчувають. І якогось ранку ми помічаємо його спустошення - і пишемо листа до газети «Телеграф», щоб запитати, чи варто взагалі жити, чи не є шлюб невдачею, чи чоловіки ввічливіші за жінок. Доказ того, що тертя різної й мінливої сили фактично відчутне в більшості родин, полягає в тому, що, випадково натрапивши на родину без тертя, ми приголомшені. Ми не можемо оговтатися від цього явища. А описуючи таку родину друзям, кажемо: «Вони так добре ладнають», наче говоримо: «У них є крила, і вони можуть літати! Ви тільки уявіть! Ви колись чули про щось подібне?»

Дев’яносто відсотків усього щоденного тертя спричиняє тон - самий лише тон голосу. Спробуйте такий дослід. Скажіть немовляті чи собаці: «О, маленький любчику, милий пестунчику, ти таке чарівне створіння!» Але проревіть ці чудові звертання тим тоном, яким кажуть: «Ти, клята мала напасте! Якщо почую ще бодай звук, переламаю тобі всі кістки!» Немовля неодмінно захникає, а собака неодмінно поплентається геть. Щоправда, собака не є людською істотою; немовля теж. Вони не можуть розуміти. Саме тому, що вони не можуть розуміти й вимовляти слова, цей дослід цінний: він відділяє дію тону від дії вимовленого слова. Хто говорить, той говорить двічі. Його слова передають думку, а тон - його внутрішнє ставлення до того, з ким він говорить. І, безперечно, щодо тертя ставлення важливіше за думку. Ваша дружина може сказати вам: «Я куплю той капелюшок, про який тобі говорила». А ви можете цілком щиро відповісти: «Як хочеш». Але від вашого тону залежатиме, чи ви передаєте: «Як хочеш. Я зі співчутливою турботою прагну, щоб твої невинні примхи задовольнялися». Чи передаєте: «Як хочеш. Тільки не надокучай мені з капелюшками. Я вищий за капелюшки. У цьому домі на капелюшки витрачають надто багато грошей. Але я безсилий!» Чи передаєте: «Як хочеш, серце мого серця, але якщо бажаєш бути хорошою дівчинкою, не розганяйся. У нас досить сутужно з грішми». Мені не потрібно докладніше пояснювати. Я певен, що мене розуміють.

Оскільки тон є вираженням ставлення, він, звісно, породжується ставленням. Тон, який спричиняє тертя, переважно випливає з того загального настрою осуду, який я вже засудив як безглуздий і невиправданий. Коли завдяки постійній пильній дисципліні ми поступово позбуватимемося цього дурного настрою осуду, тон сам собою поступово зміниться. Але обидва поліпшення можуть відбуватися разом, і дивна річ: приємний тон, якого ми набуваємо штучно й свідомо, впливатиме на внутрішнє ставлення майже так само сильно, як внутрішнє ставлення впливає на тон. Якщо ви справді обурені кимось, але, зрозумівши безглуздість люті, навмисно приховуєте її під переконливим тоном, ваша лють відразу почне спадати. Ви перейдете до розсудливого ходу думок; побачите, що, зрештою, той, на кого ви обурюєтеся, має право існувати, що він не ганчірка для витирання ніг і не негідник, і що в будь-якому разі люттю нічого не здобудеш, зате багато втратиш. Ви побачите, що лють негідна вас.

Чи пам’ятаєте ви лагідність тону, яким говорили після залагодження першої сварки з любою вам людиною? Чи пам’ятаєте той переконливий тон, яким користувалися, коли хотіли щось отримати від непростої людини, від якої залежало ваше щастя? Чому ваш тон не повинен завжди поєднувати ці якості? Чому ви не повинні ретельно виховувати свій тон? Невже нижче вашої гідності домогтися якомога більше свого найпростішими засобами? Чи десь у глибині вашого розуму сидить та суто англійська й німецька думка, ніби ввічливість, співчуття й повага до іншої безсмертної душі означатимуть жалюгідну слабкість з вашого боку? Ви кажете, що ваше щастя не залежить від кожної людини, з якою вам трапляється заговорити. Ні, залежить. Ваше щастя завжди залежить саме від цієї людини. Породіть тертя, і ви страждатимете. Марно доводити, що цій людині нема чого засмучуватися через ваш тон! Ви спричинили тертя, якого можна було уникнути, лише тому, що ваша машина для взаємодії з оточенням страждала від гордощів, незнання чи неуважності. Ви кажете, що я роблю гору з кротовини. Ні! Я роблю гору з десяти мільйонів кротовин. Саме так чинить життя. Маленькі, але безперервні причини мають великі наслідки. Повторюю: чому б навмисно не вдатися до лагідного, переконливого тону, хоча б щоб побачити наслідки? Адже вам, напевно, не соромно бути мудрими. Читаючи це, ви можете зверхньо всміхатися. А проте ви дуже добре знаєте, що не раз твердо вирішували говорити лагідним і переконливим тоном за всіх обставин і що єдиною причиною вашого вчорашнього страшенного скандалу зі своячкою вашого кузена було те, що ви вже давно перестали дотримуватися свого рішення. Але колись ви думали так само, як я, і не раз.

Вам треба навчити свій мозок нової звички, щодня зосереджуючись на ній, примушуючи його щоранку пів години не думати ні про що інше. Через певний час мозок почне пригадувати її автоматично. Адже, звісно, пояснення ваших попередніх невдач полягає в тому, що ваш недисциплінований мозок у критичну мить просто забував. Тон уже вилетів із вашого рота, перш ніж мозок прокинувся. Потрібно пильнувати, наче вартовий, не тільки неправильного тону, а й інших ознак осудливого ставлення. Як-от насуплених брів. Потрібно постійно й до найменших подробиць спостерігати за собою. Ви пів години лежите в ліжку й захоплено зосереджуєтеся на цьому прекрасному новому задумі правильного тону. Встаєте й, оскільки не вдалося з першого разу елегантно зав’язати краватку, насуплюєтеся, лаєтеся й стискаєте зуби! Ось ознака неправильного ставлення до свого оточення. Ви прокинулися, а ваш мозок - ні. Саме за такою ознакою ви можете судити про себе. І вона аж ніяк не дріб’язкова! Якщо ви супитеся на краватку, якщо кажете їй слова, яких жоден джентльмен не повинен казати краватці, то на що будете здатні щодо відповідальної за свої вчинки істоти?.. Так, це дуже важко. Але це можливо.