IV. Перший практичний крок

Мозок - надзвичайно химерний організм. Щоб фізіологи, психологи чи метафізики не відкрили по мені гарматного вогню, відразу скажу: під «мозком» я маю на увазі здатність міркувати й віддавати накази м’язам. Я маю на увазі саме те, що розуміє під мозком звичайна людина. Мозок - дипломат, який налагоджує стосунки між нашим інстинктивним я та всесвітом; він виконує своє призначення, коли забезпечує інстинктам найбільшу свободу за найменшого тертя. Він сперечається з інстинктами. Відводить їх убік і пояснює нерозумність певних учинків. Хапає їх за поли сюртука, коли вони ось-ось пошиються в дурні. «Не випивай усе це холодне шампанське одним духом, - каже він одному інстинктові, - ми можемо від цього померти». «Не заціди тому грубіянові в око, - каже він іншому інстинктові, - він сильніший за нас». Це, по суті, величне видовище здорового глузду. І все ж мозок припускається найдивовижніших промахів. Він точнісінько як той чоловік, якого всі ми знаємо й до якого звертаємося по пораду, невичерпне джерело чудових, проникливих порад про все на світі, який, однак, ніяк не може застосувати свою проникливість до власного життєвого шляху.

У своїй власній, особливій діяльності мозок зазвичай недисциплінований і ненадійний. Ми ніколи не знаємо, що він зробить наступної миті. Ми доручаємо йому якусь роботу, скажімо, йдучи вулицею до контори. Можливо, йому треба придумати, як обійтися ста п’ятдесятьма фунтами там, де потрібно двісті, а можливо, скласти головні пункти дуже важливого листа. Нам зустрічається вродлива жінка, і цей недисциплінований, проникливий мозок одразу біжить за нею, кинувши задум чи начерк листа й розважаючись мріями або жалями пів години, годину, іноді цілий день. Серйозна частина нашого інстинктивного я кволо заперечує, але без жодного успіху. Або, можливо, нас спіткало велике розчарування, остаточне й безнадійне. Чи залишить мозок, як розсудлива істота, це розчарування в спокої, щоб замість минулого жити теперішнім або майбутнім? Аж ніяк! Хоча він чудово знає, що марнує час і огортає себе та нас дуже болісною й зовсім непотрібною похмурістю, він так мало здатен приборкати свою нездорову, хворобливу жагу, що жодні вмовляння не спонукають його поводитися розсудливо. Або, можливо, після наради з душею вирішено, що наступного разу, коли певний шкідливий інстинкт дасться взнаки, мозок рішуче втрутиться. «Так, - каже мозок, - я справді за цим простежу». Але коли настає потрібна мить, чи мозок на місці? Найімовірніше, він зовсім забув про цю справу або згадав запізно; або зітхає, коли переможний інстинкт стукає його по голові: «Ну, наступного разу!»

Усе це й багато іншого, що кожен читач може додати зі своїх захопливих спогадів, з боку мозку безглузде й сміховинне. Це незаперечний доказ того, що мозок не у формі, ледачий, як чорношкірий¹, примхливий, як актор-антрепренер, і наскрізь роз’їдений розхлябаними звичками. Отже, мозок треба віддати на вишкіл. Він є найважливішою частиною людської машини, за допомогою якої душа виражає й розвиває себе, і мусить засвоїти добрі звички. А передусім його треба навчити слухняності. Слухняності можна навчити лише нав’язуванням власної волі, самою силою воління. І мозок треба опанувати силою волі. Розсудливе життя починається з того, що воля керує мозком, аби він діяв згідно з приписами, які сам дає. Маючи слухняний, дисциплінований мозок, людина може завжди жити на рівні своїх найкращих хвилин.

¹ Примітка перекладача. В оригіналі вжито расову образу й відтворено расистський стереотип. Порівняння збережено як свідчення авторського тексту та упереджень його доби; воно не є нейтральною характеристикою людей.

Щоб навчити дитину слухняності, ви кажете їй щось зробити й стежите, щоб це було зроблено. Так само з мозком. Ось основа дієвого життя й протиотрута від схильності пошитися в дурні. Це напрочуд просто. Скажіть своєму мозкові: «Сьогодні вранці від дев’ятої до пів на десяту ти мусиш безперервно думати про певну тему, яку я тобі дам». Яка це тема, не має значення: суть у тому, щоб вправлянням керувати мозком і зміцнювати його. Але ви з таким самим успіхом можете дати йому для роздумів корисну тему, а не марну. Можете дати таку: «Мій мозок - мій слуга. Я не іграшка свого мозку». Нехай він зосереджується на цих твердженнях протягом тридцяти хвилин. «Що? - вигукуєте ви. - Це шлях до дієвого життя? Та тут же нічого немає!» Хоч би яким простим це здавалося, це і є шлях, і шлях єдиний. А щодо того, що тут нічого немає, спробуйте. Гарантую, вам не вдасться втримати мозок зосередженим на заданій думці й тридцять секунд, не кажучи вже про тридцять хвилин. Ви побачите, що ваш мозок поводиться так, що це було б комічно, якби не було трагічно. Ваші перші досліди закінчаться невдачею, від якої опускаються руки, адже вимагати від мозку за власною волею й силою волі зосередження на заданій думці навіть протягом такого короткого часу, як пів години, є надзвичайно важким подвигом, та ще й яким стомливим! Тут потрібна наполегливість. Тут потрібна страшенна впертість волі. Ваш мозок стрибатиме по всіх усюдах, і щоразу, коли він стрибне, ви мусите силоміць повернути його на початкове місце. Ви повинні безумовно змусити його нехтувати кожною думкою, крім тієї, яку обрали для його уваги. Не можна сподіватися перемогти відразу. Але можна сподіватися перемогти. Царської дороги до опанування мозку немає. Тут немає ані патентованого трюку, ані якоїсь складної дії, якої не могла б зрозуміти звичайна людина. Суть лише в цьому: «Я зроблю, я зроблю і я зроблю». (Курсив тут неодмінний.)

Підіб’ю підсумок. Жити дієво, жити на рівні власного найкращого взірця, витискати з машини останню унцію сили за найменшого тертя - усе це залежить від дисциплінованого й міцного стану мозку. Мозок можна дисциплінувати, привчивши його до слухняності. А звичку до слухняності він може засвоїти через вправляння в зосередженні. Зосередження, яке виховує дисципліну, хоч ніщо й не може здаватися простішим, є основою всієї споруди. Цей факт треба осягнути уявою; його треба побачити й відчути. Що регулярніше вправлятися в зосередженні, то міцніше уява осягатиме його наслідки, і прямі, і непрямі. Уже за кілька днів чесного старання у вправі, яку я описав, ви відчуєте її вплив. Ви звикнете до думки, спершу незвичної через свою новизну, що мозок зовнішній щодо найвищої сили, якою є ви, і підкорений цій силі. Ви побачите як не надто віддалену можливість власну здатність вмикати й вимикати мозок щодо певного предмета, як вмикаєте й вимикаєте електрику в певній кімнаті. Мозок звикне до прямих шляхів слухняності. І, дивовижна річ, від самого лише вправляння в слухняності він стане менш забудькуватим і дієвішим. Він не так часто поступатиметься інстинктові, який заскочив його зненацька. Одне слово, він одержить засіб для загального зміцнення. З мозком, який щодня стає кращим, ви зможете взятися до вдосконалення машини науковим способом.