Розділ XXI. Людина така, які її очікування

Ми ніколи не можемо здобути від себе більше, ніж очікуємо. Якщо чекаємо великого, якщо широко ставимося до своєї праці, до свого життя, дістанемо набагато більші результати, ніж коли принижуємо себе й чекаємо лише малого.

Звичка очікувати від себе великих справ викликає найкраще, що в нас є.

Ніхто не може стати заможним, якщо насправді чекає або наполовину чекає, що залишиться бідним. Ми схильні отримувати те, чого очікуємо, а чекати малого означає отримувати мало.

Ми просимо малого, чекаємо малого й так обмежуємо свій достаток.

У звичці чекати добра, вірити, що здійснимо свої прагнення, що наші мрії справдяться, прихована величезна сила. Безліч людей псують свій успіх від самого початку, передбачаючи лихе, чекаючи, що зазнають невдачі, що їхні мрії ніколи не здійсняться.

Коли я закінчив академію в Нью-Гемпширі, найбільшим поштовхом до подальших зусиль стала віра в мене улюбленого вчителя. Прощаючись, він узяв мене за руку й сказав: «Хлопче, я чекаю, що ще почую про тебе, що в майбутньому світ почує про тебе. Не розчаруй мене. Я вірю в тебе й бачу в тобі щось, чого ти сам у собі не бачиш».

У боротьбі за успіх є лише одна річ, що підбадьорює й допомагає більше, ніж знання, що інші, наші вчителі, батьки, друзі й рідні, вірять у нас та чекають від нас великих справ: очікувати великих справ від себе самим. Різниця між тим, що двоє людей здобувають від життя, чого досягають і що означають для інших, залежить від різниці в їхніх очікуваннях щодо себе.

Генерал, який іде в бій, очікуючи поразки, буде переможений. Його очікування передається війську, деморалізує його від самого початку й не дає воїнам виявити найкраще в собі. Так само й у битві життя. Увійти в неї з очікуванням поразки означає бути переможеним ще до початку. Якщо прагнете успіху, сама ваша присутність має виражати впевнене очікування успіху. Ви мусите також день у день усією душею жити очікуванням чудових речей, які йдуть до вас.

Працювати заради одного, а чекати протилежного може дати лише один результат: невдачу. Щоразу, коли кажете, що не сподіваєтеся коли-небудь кимось стати, щось здобути чи здійснити щось вартісне, ви нейтралізуєте власні зусилля стати, здобути або зробити бажане. Наші очікування мають відповідати нашим зусиллям. Якщо ми переконані, що ніколи не будемо по-справжньому щасливі, що приречені плентатися в невдоволенні й нещасті, страждати все життя, то тяжітимемо до того, чого очікуємо. Прагнути щастя й водночас завжди чекати нещастя, постійно сумніватися у своїй здатності здобути бажане, хоч би яким воно було, - це наче сісти в потяг, що їде на схід, коли хочемо потрапити на захід. Мусимо очікувати руху в напрямі нашого бажання, прагнення й зусилля. Якщо хочете досягти успіху в тому, що намагаєтеся зробити чи ким стати, мусите повернутися спиною до невдачі, стерти з розуму кожну думку, кожну картину, кожен натяк на неї й рушити до успіху.

Коли після низки невдач і розчарувань людина втратила опору в собі й переконана, що вже не зможе підвестися; коли не чекає нічого, крім провалу, для неї можна зробити лише одне: спробувати пробудити надію, повернути втрачену віру, показати, що, будучи божественною, вона має в собі щось, що ніколи не може зазнати невдачі; що вона та її Творець єдині й, діючи разом, мають перевагу в будь-якому становищі.

Я щойно отримав кілька рукописів із листом, у якому автор каже: «Я знаю, що надіслані тексти зовсім не такі, як ваші статті, бо, хоч би як старався, не зміг би писати так, як ви. Не сподіваюся, що ви захочете їх надрукувати, але подумав надіслати, бо все-таки така можливість є».

Уже від самого початку цей автор налаштував мене проти своїх статей, сам заявивши про власну неповноцінність і навіявши думку, що вони не варті друку й, імовірно, будуть повернуті. Це немовби молодий чоловік пішов шукати роботу в пригніченому настрої, зі зневірою на обличчі й у кожному русі та сказав можливому роботодавцеві: «Не думаю, що ви мене наймете; коли заходив, удачі не чекав, але подумав спробувати. Я не дуже впевнений у собі й не знаю, чи можу виконувати таку роботу. Дуже сумніваюся, що вам підійду. Усе ж докладу всіх сил, якщо захочете дати мені нагоду, хоча не вірю, що дасте, бо з пошуком роботи мені ніколи не щастить».

Це може звучати смішно, але саме так безліч людей внутрішньо ставляться до того, чого прагнуть і намагаються досягти. Вони ніколи не чекають успіху в жодному починанні; ніколи не сподіваються жити в достатку, не кажучи вже про розкоші й витончені радощі життя. Чекають лише невдачі та бідності й не розуміють, що саме це очікування посилює здатність їхнього розумового магніту притягувати такі речі, хоча вони намагаються їх уникнути.

Нещодавно я розмовляв із чоловіком, який добре показує, що робить із нами такий настрій. Він розповів, що багато років дуже тяжко працює, без відпусток, без жодного послаблення зусиль; працює у свята й більшість неділь, а проте нікуди не просунувся й ніколи не сподівається просунутися; що, власне, усе ніби змовилося розчаровувати й перемагати його. «Звісно, ти не досяг успіху, друже, бо ніколи його не чекав, - сказав я собі. - До того ж ти ніколи не давав собі нагоди. Увесь цей час не підводячи голови від виснажливої праці, боячись і чекаючи бідності, невдачі, розчарування, обмежень, поразки в усьому, ти став магнітом для них і втягнув себе в колію невдачі».

Ми не обов'язково отримуємо те, заради чого працюємо; до нас приходить те, чого очікуємо. Те, чого боїтеся, так само як і те, чого прагнете, прямує до вас. Усі ваші страхи, усі сумніви, усі думки про невдачу набувають форми у вашому житті, творять умови за своєю подобою; і хоч би як тяжко ви працювали заради бажаного, якщо постійно тримаєте в розумі заперечливі, зневірені думки, якщо чекаєте невдачі замість успіху, зла замість добра, саме очікуване й прийде. Інакше кажучи, ваша думка - творча сила, що формує й визначає умови вашого життя.

«Пані, спершу у вашому серці мають бути птахи, і тоді ви знайдете їх у кущах», - сказав великий натураліст Джон Берроуз жінці, яка скаржилася, що в її сад ніколи не прилітають птахи, тоді як він нарахував там із два десятки чи й більше просто під час її нарікань. У ваше життя приходить те, що тримаєте в серці, у появу чого вірите. Ніхто не може здійснити у світі чогось великого, якщо переконаний, що створений для дрібних справ, і задоволений підлеглим становищем, не маючи надії коли-небудь стати кимось більшим, ніж підлеглим. Натомість людина, яка чекає від себе великих справ, постійно намагається трохи ширше відчинити двері свого вузького життя, розширити обмежені знання, сягнути трохи вище, просунутися трохи далі за тих, хто довкола. У ній досить божественного прагнення, щоб спонукати її до шляхетніших зусиль; вона має невгасне бажання якнайповніше розкрити себе.

Хоч би якими були обставини вашого народження, саме ви формуєте свій життєвий шлях, творите життя для щастя чи нещастя, успіху чи невдачі. Про всіх чоловіків і жінок правдиво сказано:

«Вони самі - творці самих себе».

Якщо хочете жити ширшим, щасливим, корисним життям, мусите думати про ширше життя; мусите розширити свій образ себе й своїх можливостей; мусите очікувати здійснення власного ідеалу й того, що прагнете зробити, бо які очікування людини, таким буде її щастя, таким буде її життя.

Хоч би що ми намагалися зробити, саме надія й очікування успіху додають сили докласти найбільших зусиль, озброюють упевненістю, яка змушує успіх прийти. Наприклад, найбільша різниця між першокласним продавцем і посереднім - різниця в їхньому внутрішньому настрої.

«Переможений ще до початку», «Не вірив, що отримає замовлення» - це написано на всій постаті деяких продавців. Намагаючись отримати замовлення, вони не мають надії, очікування успіху, певності й віри в себе, які віщують перемогу. Вони не знають психології продажу, не знають, що вона полягає в постійному переконанні в успіху, і тому падають перед найменшим опором.

Є тисячі другорядних продавців, які мають досить здібностей, щоб стати першокласними, але не отримують результатів через сумніви й страхи. На кожне найменше заперечення можливого покупця вони знову й знову думають і кажуть собі: «Ось, я втрачу цю людину, відчуваю це всім нутром. Хотів би отримати від нього замовлення, але марно, він не підпише». Вони не усвідомлюють, що передають покупцеві власні сумніви й страхи. Щоб відчути заперечливу атмосферу невдачі, не треба бути надзвичайно чутливим; щойно глянувши на одного з цих боязких, невпевнених продавців, можливий покупець знає, що перед ним не переможець. Замість перемоги бачить на його обличчі поразку; а якщо на обличчі людини поразка, вона не може перемогти, хоч би скільки здібностей мала. Її атмосфера невдачі відштовхує кожного, з ким вона зустрічається.

Люди із заперечливим складом розуму ніколи не стають великими продавцями й не досягають величі в будь-якій іншій справі, бо не будують, а руйнують. Вони не творчі, а руйнівні. Йдуть життям, зачиняючи перед собою саме ті двері, які прагнуть відчинити; так би мовити, однією рукою тягнуть за ручку, а водночас ногою сумніву підпирають ті самі двері. Якщо й стверджують віру, що для них існують добрі речі, то майже раніше, ніж слова зійдуть з уст, нейтралізують їх таємними сумнівами. Кажуть одне, а чекають протилежного, наче та жінка, яка молила Господа прибрати купу піску з подвір'я, а закінчивши молитву, виглянула й сказала: «Он вона, як я й чекала! Звісно, Господь її не прибрав!» У цьому біда більшості з нас. Ми молимося й тяжко працюємо заради чогось, а коли не отримуємо, кажемо: «Як і чекали». Ми не могли здобути бажаного, бо за нашими зусиллями й молитвами не було віри, не було переконання. Ви знаєте, що святий Яків каже про людину, яка сумнівається, боїться й не має віри: «Нехай така людина не думає, що одержить щось від Господа».

Дехто не може зрозуміти, як погані, жорстокі, брутальні, безсовісні люди часто так добре досягають успіху у своїх справах. Вони досягають його, застосовуючи розумовий закон, за яким подібні думки породжують подібні результати. Цей закон діє так само безпомилково, як будь-який фізичний закон. Він ні моральний, ні аморальний. Він науковий. Це невблаганний принцип, незмінний факт: те, що ми наполегливо тримаємо в розумі, зрештою набуває предметної форми в тілі, у житті, хоч би чого воно стосувалося, здоров'я, успіху чи щастя. Незнання закону не рятує від наслідків його порушення, так само як незнання законів штату чи федерації не виправдовує злочину проти них.

Ось чому так важливо від самого початку навчати дітей правильного мислення. Кожну дитину слід виховувати так, щоб вона чекала від себе великих справ, розуміла, що Творець послав її сюди з важливим призначенням і що вона мусить підготувати себе до життя досягнень. Будучи дитям Всемогутності, Джерела всіх благ, людина є спадкоємцем усього сущого; здоров'я, успіх і щастя - її божественне право від народження, і кожна дитина має зростати з переконанням, що на неї чекають добрі речі, а не лихі; що бажання її серця, прагнення її душі - пророцтва того, ким вона може стати, якщо зробить свою частку роботи й ґрунтовно підготується до справи життя.

Чи усвідомлюєте, що ваше нинішнє оточення, досягнення, бідність чи достаток насправді складаються з минулих очікувань, із того, чого ви чекали від себе багато років тому, коли починали життєвий шлях? Якщо залишалися вірними баченню успішного майбутнього й підкріплювали віру та здібності наполегливою працею і розумними зусиллями, то діяли в згоді із законом і тепер пожинаєте врожай думки та праці. Якщо ж, навпаки, ви бідні й нещасні, то порушили закон, і єдина надія поліпшити становище - повернутися й піти в інший бік. Працюйте разом із законом, а не проти нього. Працюйте заради бажаного, але працюйте впевнено, з надією, з вірою, що його здобудете.

Чекати щастя; чекати успіху; чекати перемоги у своїх починаннях; чекати здоров'я замість хвороби; удачі замість нещастя; злагоди замість розладу й клопотів; чекати, що всюди, куди прийдемо, знайдемо друзів; що про нас добре думатимуть, що ми чогось вартуватимемо у своїй спільноті, - це встановлювати зв'язок із бажаним, із тим, заради чого працюємо; це притягувати його до себе, бо які очікування людини, така й вона сама; таке й те, що вона має.