Розумна турбота про себе

Одна жінка, яка кілька тижнів виконувала особливо важку працю для розуму й тіла та закінчила її свіжою і здоровою, у відповідь на здивування приятеля тим, що вона не стомилася, з усмішкою сказала: «О! Але ж увесь цей час я дуже дбала про себе: завжди рано лягала спати й відпочивала, коли могла. Я пильнувала, щоб їсти лише поживну їжу, рухатися й бувати на свіжому повітрі, коли випадала нагода. Розумієш, я знала, що роботу треба виконати й що, якби я надто стомилася, то не могла б виконати її добре». Замість стомити, праця, очевидно, освіжила її.

Якби ця жінка наполягала, як багато хто в подібних випадках, що не має часу думати про себе, або якби така турбота здавалася їй егоїстичною, її роботу не було б виконано так добре. Вона закінчила б її стомленою й знесиленою та заявила б співчутливим приятелям, що «неможливо виконати таку роботу й не виснажитися до краю», а співчутливі приятелі погодилися б і вважали її героїнею.

Відомий письменник, який мусив утримувати дружину й родину, лише починаючи свою літературну кар’єру, працював у комерційній справі, яка займала його щодня від дев’ятої до п’ятої. Він повертався додому й вечеряв о шостій, лягав спати о сьомій, спав до третьої, тоді вставав, готував собі чашку кави й писав до сніданку о восьмій. Потребу у фізичних вправах він цілком задовольняв, ходячи пішки на основну роботу й назад, і міг дотримуватися цього сталого розпорядку без шкоди здоров’ю, доки заробіток від пера не дозволив йому добре утримувати родину. Тоді він повернувся до звичних годин.

Мозок, який уже розворушили, понесе людину значно далі, ніж вистачить її сил. Якби цей чоловік повертався додому стомленим і дозволяв собі писати до глибокої ночі, а потім після короткого сну йшов на необхідну роботу заради хліба з маслом, найімовірніше, його інтелектуальна сила зменшувалася б, доки й видавці, й сам автор не дійшли б цілковитої певності, що жодної сили в нього немає.

Самовдоволені слова «Я не можу думати про себе», або «Про турботу про себе не може бути й мови», або будь-які інші вислови тієї самої думки часто лунають від тих, хто невпинно думає про себе. Як природний наслідок, вони настільки засліплені, що не бачать докорінної відмінності між безкорисливою турботою про себе як засобом досягти мети й егоїстичною турботою про себе, яка не має жодної іншої мети.

Здорова турбота необхідна, щоб якнайкраще виконувати будь-яку добру працю. Хвороблива турбота означає невпинний занепад тіла й душі.

Ми повинні дбати про тіло, як скрипаль дбає про свій інструмент. Він думає про музику, яка лунає зі скрипки, і береже інструмент через його музичну силу. Так само й ми, бодай трохи відчуваючи можливу силу здорового тіла, повинні дбати, щоб воно вдосталь мало свіжого повітря; щоб діставало і вправи, і відпочинок; щоб отримувало потрібну йому їжу належної якості й кількості; та щоб було захищене від зайвих зовнішніх впливів. Коли через помилку чи з будь-якої іншої причини наше тіло виходить із ладу, замість зосереджуватися на неприємних відчуттях, ми повинні негайно вжити заходів, щоб повернути його до нормального стану.

Якби ми навчилися робити це як щось само собою зрозуміле, як підтримуємо чистоту рук, то, навіть коли б на короткий час довелося приділяти увагу тілу, поки здобуваємо цю здатність, нормальна турбота привела б нас до щасливого забуття про нього. Карлайл цілком слушно каже, що ми не усвідомлюємо жодної частини тіла, доки вона не вийде з ладу; з цього, безперечно, випливає, що звичка тримати тіло в порядку зрештою привела б нас до фізичної свободи, якої мало хто з нас зазнавав від часу свого дитинства. Так само ми можемо дбати про розум у здоровому дусі. Можемо пильнувати, щоб він був привчений працювати як слід, щоб належно розважався й умів легко переходити від одного виду праці до іншого. Можемо дбати, щоб не намагатися заснути відразу після важкої розумової роботи, а спершу освіжити розум, спрямувавши увагу в цілком інші русла завдяки рухові або розвазі.

Ми повинні не дозволяти розумові перевтомлюватися так само, як і тілу, та навчитися тримати його в стані спокійної готовності до будь-якої праці чи непередбаченої потреби, що може постати перед ним.

Є також певний вид моральної турботи, який цілком узгоджується з турботою про розум і тіло та істотно їм допомагає: спосіб відмовитися від дратівливості, здобути й підтримувати бадьорість, доброту й уважність до інших.

Добре відомо, наскільки здоров’я будь-якої однієї частини нас залежить від усіх інших. Тема одного з романів Говеллса - поступовий розумовий, моральний і фізичний занепад чоловіка через шматок холодного пирога мінс-пай, з’їдений опівночі; і послідовність кроків, якими він спускається вниз, - цілком природний процес. Справді, скільки дратівливості й недоброти могло б мати витоки в хронічному розладі травлення, який спочатку мусив виникнути через якесь недбале порушення простих тілесних законів.

Коли шлунок не в порядку, для своєї роботи йому потрібно більше, ніж його частка життєвої сили, і він неминуче обкрадає мозок; а коли він у доброму стані, цю силу можна використати для розумової праці. З іншого боку, коли ми перебуваємо в стані розумової напруги чи нездорового зосередження, цей стан впливає на кровообіг і витрачає силу, яка мала б належно працювати деінде, і так порушується нормальна рівновага тіла.

Тілесний і розумовий занепад, що йде за моральними проступками, надто добре відомий, щоб на ньому зупинятися. Він очевидний у разючих випадках і цілком реальний у тих, які надто незначні, щоб привернути загальну увагу. Майже можна сказати, що дрібні лихі вчинки часто спричиняють гірший занепад, бо їхні наслідки менш помітні, їх важче усвідомити, а отже, й викорінити.

Мудра турбота про себе - це просто скеровування себе в течії закону й порядку: розумово, морально й тілесно. Коли ми вже утвердилися в такому житті й наші сили пристосувалися до його течій, тоді можемо забути про себе, але не раніше. І ніхто не може знайти цих течій закону й порядку та утвердитися в них, якщо не працює заради мети, що виходить за межі власного здоров’я. Адже людина може бути не в порядку тілесно, розумово чи морально просто через брак життєвої мети поза власними особистими клопотами. Жодна турбота не має сенсу, ба більше, вона шкідлива, якщо ми не вирішили працювати заради мети, яка не лише сама собою корисна, а й розвиває в нас живий інтерес до здійснення справ, веде до більшої користі й більших здобутків. Тілесне, розумове й моральне в людині взаємозалежні, але вся турбота світу про кожне з них і про всі разом може вести лише до слабкості замість сили, якщо всі три не поєднані в певній меті корисного життя на благо інших.

Навіть захоплення обертається проти самого себе й пожирає людину, яка йому віддається, якщо його не спрямовано до якоїсь корисної мети. Людина, захоплена чимось лише з егоїстичних міркувань, спочатку відмовляється дивитися на будь-що поза цим захопленням, а згодом повертається спиною до всього, крім власного уявлення про нього. Можливе звуження розуму, що може з цього постати, майже безмежне, і таке звуження впливає на всю людину.

Для окремої людини певне співвідношення між тим, що вона віддає й отримує, - такий самий безсумнівний закон, як належна рівновага імпорту й експорту для якнайбільшої міці країни. Справді, у випадку людини цей закон іще очевидніший, якщо бодай трохи зазирнути під поверхню. Людина не може сподіватися жити, нічого не віддаючи іншим, так само як швець не може сподіватися заробляти на хліб із маслом, виготовляючи взуття й залишаючи його купою в коморі.

Щоправда, є багато людей, які здорові й щасливі, а проте, як здається збоку, живуть цілком для себе, не лише не думаючи щось віддавати, а й рішуче не бажаючи цього робити. Але їхній добробут і здоров’я залежать від тимчасових умов, а зовнішнє благополуччя, якого вони набули, зникло б, якби їхній характер зазнав серйозного випробування.

Щасливий той чоловік чи та жінка, кого хвороба тіла чи душі або тиск обставин пробудили до розуміння зміцнювальної сили корисної праці й хто розвинув здорове відчуття користі та необхідності розумної турботи про себе!

Спробуй переконати чоловіка, що йому з усіх поглядів краще тримати руки чистими, і він може відповісти: «Так, я це розумію; але я ніколи не думав про свої руки, а підтримування їхньої чистоти змусило б мене звертати на них увагу». Спробуй переконати безкорисливо-егоїстичну або егоїстично-безкорисливу людину, що правильна турбота про себе означає більшу користь для інших, і перед тобою постане найважче завдання. Людина з брудними руками цілком має рацію у своїй відповіді. Тримати руки чистими справді означало б приділяти їм більше уваги; але вона не бачить, що, набувши звички до чистоти, помічала б свої руки лише тоді, коли вони брудні, і що цього усвідомлення будь-якої миті можна позбутися за допомогою мила й води. Егоїстично-безкорислива людина має рацію: дбати про себе в зосередженому на собі дусі надзвичайно згубно; і якщо ми не можемо ясно зрозуміти здорової турботи про себе, краще не дбати зовсім.

Разом із розумінням потреби такої здорової турботи зростало б усвідомлення хворобливості будь-якої турботи, зосередженої на собі, й формувалося б ясніше, певніше мірило безкорисливості. Адже турбота, зосереджена на собі, забирає життя, закриває нас для співчуття й робить корисне служіння для нас огидним; натомість здорова турбота, яка має за мету корисне служіння, дає поновлене життя, відкрите співчуття й дедалі більшу силу для подальшої користі.

Нам не потрібно глибоко вивчати закони здоров’я, а лише коритися тим, які знаємо. Ця покора приведе нас до пізнання більшої кількості законів і кращого їх розуміння, і з часом стане дуже просто відрізняти правильну турботу від хибної та живо відчувати, як сила зростає з однією й зменшується з іншою.