Перевірки

Запозичивши вислів наших предків з усією його силою й стислістю, скажемо: «Пудинг перевіряють, коли його їдять».

Якщо закони, наведені в цій книжці, - закони Природи, вони повинні зберігати нам здоров’я й силу. І вони справді їх зберігають, але лише тією мірою, якою ми щиро й повністю їм коримося.

То що ж, ті, хто вивчає й викладає ці закони, ніколи не хворіють, ніколи не занепадають, не бувають «нервовими» чи виснаженими? Так, вони іноді хворіють, іноді занепадають і перевтомлюються та зазнають багатьох шкідливих наслідків цього; але праця, яка призвела до таких результатів, була значно більшою й важчою, ніж могла б бути без застосування цих принципів. Водночас вони хворіють тому, що коряться законам лише частково. Тією мірою, якою вони їм коряться, вони будуть захищені від наслідків напруги, перенапружених нервів і загалом зношеного тіла; а під час хвороб, спричинених іншими чинниками - механічними, спадковими тощо, - знову ж таки відповідно до міри їхньої покори, вони перебуватимуть у всьому можливому тілесному й душевному спокої, щоб хвороба могла зів’янути й відпасти, мов відмерлий листок рослини.

З таким самим успіхом ми могли б запитати про наймудрішого священнослужителя в країні: чи його істини ніколи його не підводять? Чи завжди їхня сила утримує його в гармонії й шляхетності? Хоч би якою великою й доброю була людина, цього стану досконалості в цьому світі ніколи не досягти.

Істини цього вчення про тілесний спокій і рівновагу точно відповідають духовним законам, на яких ґрунтується вся вселенська істина всіх релігій. Як релігія стосується всіх потреб душі, так це вчення стосується всіх потреб тіла. Людина може невпинно зростати в шляхетності думки й дії, а проте за особливих обставин зазнати такого випробування, що навіть спіткнеться; так само й той, хто вивчає тілесний спокій і рівновагу та навіть дуже уважному спостерігачеві здається напрочуд вправним господарем власних сил, під час подібного випробування може спіткнутися й зазнати якихось лихих наслідків, від яких він мав силу визволяти інших.

Важливо визнати цю відповідність, щоб єдність цих істин урешті здійснилася в житті; тому повторимо: хіба це реальніше, ніж одразу здобути повну владу над душею?

Подумай про дивовижну будову людського тіла, про витончене узгодження всього його устрою. Хіба можна відразу або навіть за ціле життя цілком здобути таку владу над ним, яка охоплювала б кожну його подробицю?

Але коли занепадає той, хто бодай частково узгодив себе з природним способом життя, його здатність терпляче чекати полегшення зовсім інша. Він відокремлює себе від власних недуг у спосіб, який без попередньої підготовки був би йому невідомий. Без ліків чи будь-якої іншої зовнішньої допомоги він завжди має в собі знеболювальний засіб, яким може скористатися, коли захоче. Він справді переживає те, що «під тобою - вічні рамена», і здатність пережити це дає йому значний перепочинок від болю.

Як часто біль триває довше й посилюється через те, що ми живемо спогадом про нього, жаліючи себе наперед за час, коли він повернеться! Хворий, який приходить до свого випробування, вже здобувши тілесний і душевний спокій, відтинає кожен день від попереднього, кожну годину від попередньої, можна майже сказати, кожен подих від попереднього. Настільки сильна його віра в оновлення сил, можливе для тих, хто з цілковитою довірою віддає себе в руки Природи.

Це не означає, що вони відмовляються від зовнішньої допомоги чи запобіжних заходів. Ні; навпаки, саме внутрішній спокій дає їм найгостріше відчуття того, коли належить відпочити й звернутися за порадою до інших. Він також допомагає їм сумлінно виконувати кожну настанову, що поверне їх до ритму здорового життя.

Але, роблячи це, вони не зосереджуються на цьому. Вони вживають запобіжних заходів як засобу, а не як мети. Вони зосереджуються на тому, що мають у собі, і знають: якщо ця можлива сила перебуває в безладі й хаосі, жоден зовнішній захід, ані всі вони разом не мають жодної цінності.

Коли хворі, підготовлені цією працею, повертаються до нормального життя, вони помічають і уникають хибного піднесення, яке є певною ознакою нового падіння. Вони засвоїли серйозний урок ощадливості й користуються ним. Там, де вони вже були вільними, стають іще вільнішими; а там, де ні, спокійно беруться за невпинне вдосконалення. Вони працюють із меншим тиском, постійно поширюючи свободу й спокій дедалі глибше у своєму організмі й тим самим зменшуючи небезпеку майбутніх падінь.

Назвімо деякі причини «зриву», що може статися навіть тоді, коли ми сумлінно намагаємося пізнавати шляхи Природи.

По-перше, надмірна довіра до власної здатності бути вільним і спокійним. «Я можу це зробити тепер, коли знаю, як розслаблятися». Якщо уважно обміркувати задумане, виявиться, що воно нерозумне, і нам слід сказати: «Саме тому, що я знаю, як розслаблятися, я бачу, що не повинен цього робити».

Так само й гімнаст надмірно перенапружує м’язи, нерозумно вирішивши, що, оскільки він уже трохи вправлявся, то може успішно витримати випробування. Немає нічого справді дурнішого за самовдоволення; і ці помилки, як і всі інші подібні, - плоди нашої дурості. Якщо їх не уникати, вони неодмінно приведуть нас до лиха.

Деякі люди після вправ розслабляються так легко, що незабаром наражаються на небезпеки надмірного розслаблення. Нехай вони пам’ятають, що насправді шукають рівноваги. Урівноважуючи діяльність і розслаблення та використовуючи розслаблення лише як засіб досягти мети - більшої діяльності й користі згодом, - вони уникнуть таких шкідливих наслідків.

Як гімнаст може хибно зрозуміти мету розвитку м’язів, поставивши його замість вищих речей і вважаючи метою, а не засобом, так може помилитися й той, хто вчиться краще користуватися нервовою силою. В останньому випадку ознаки цієї помилки - уповільнений кровообіг, відраза до діяльності та різні скороминущі відчуття спокою й задоволення, які не витримують перевірки й зникають, щойно зазнають найменшого випробування.

Якщо після кожного вправляння ти не берешся до роботи зі свіжим інтересом і поновленою бадьорістю, знай: не все так, як має бути.

Щоб уникнути всіх цих помилок, розглядай працю кожного дня й нехай наступного дня вона стане кращою.

Якщо ти дуже потребуєш розслаблення, більше рухайся на свіжому повітрі. Якщо не можеш вправлятися, відновлюй рівновагу повільними й рівними подихами, які енергійно просувають кров її шляхом у тілі й певною мірою дають той самий результат, що й фізичні вправи.

Не приймай розлади, що спочатку виникають, коли ти відходиш від неприродного й марнотратного життя в постійних стисканнях, за наслідки розслаблення. Ці розлади спричинені розслабленням не більше, ніж відмова від лихої звички є першопричиною розладів, які спіткають п’яницю чи споживача опіуму, коли він відмовляється й далі йти шляхом своєї помилки, хоча йому й здається, ніби для відновлення уявної рівноваги він мусить до неї повернутися.

Ще одна причина труднощів, особливо коли працюєш без провідника, - звичка виконувати лише зовнішню форму вправ, не роблячи їх насправді. Про перевірки, потрібні тут, уже йшлося раніше.

Не відокремлюй способу, у який вправляєшся, від способу, у який живеш; але під час самого вправляння цілком відокремлюй життя від практики, а поза цим часом завжди намагайся узгодити одне з одним. Тобто живи тією ощадливістю сили, якої навчаєшся у вправах. Ти можеш бути таким самим веселим, таким самим жвавим, але без виснажливих наслідків.

Працюючи, щоб здобути ідеальну рівновагу, не розгублюйся й не впадай у відчай, якщо прийде випробування. Не давай йому посилюватися: відразу уважно розглянь причини й відпусти їх. Наскільки розсудливо можеш, спокійно зберігай звичний лад свого життя. Якщо ти бодай трохи пізнав рівновагу, то вже не так легко помилишся й перевищиш міру.

Коли помічаєш, що стаєш прив’язаним до похмурої думки про своє випробування та його жахи, щоразу звільняйся від неї, зосереджуючись на вазі тіла або на повільності найповільніших подихів, які тільки можеш зробити. Лишайся справді вільним, і ці почуття зневіри та всі інші викривлення розуму невпинно втрачатимуть силу, доки для тебе вони не зникнуть зовсім. Якщо вони тривають довше, ніж, на твою думку, мали б, наполегливо докладай усіх зусиль, знаючи, що кінцевий результат - більша здатність допомагати собі й іншим - буде точно пропорційний твоїй здатності лишатися наполегливим і не піддаватися.

Єдиний спосіб лишатися справді вільним, а отже, готовим скористатися допомогою, яку Природа завжди має напохваті, - якомога менше думати про різновид своєї хвороби. Людина з розладом травлення віддає шлункові перше місце у своєму розумі; вона стає згустком дрібної й пригніченої діяльності, що обертається довкола шлунка-чудовиська. Її мозок, серце, легені й інші органи, хоч би як добре працювали, зовсім не беруться до уваги й поволі стають приниженими рабами самої людини та її шлунка.

Людина, яка не спить, поклоняється сну, доки все життя не здається їй самим лише сном, а без нього жодне життя не має значення. Вона зосереджує розум на тому, що не спить, із гарячковою напругою хапається за годинник, якщо все ж трохи задрімає, щоб упиватися тим, як мало чи як довго поспала, а тоді дивується, чому щоночі сну не більшає.

Ніщо не сковує розум і тіло більше за таке ідолопоклонство. Ні кров, ні нервова рідина не можуть текти, як належить.

Будьмо щирими у своїй праці й, зробивши хоча б один крок до справжньої рівноваги, міцно тримаймося його, хоч би якою сильною була спокуса.

Ми бачимо дію спокою й ощадливості, відсутність напруги й хибної мети в самій добрій старій Природі; тож постійно намагаймося робити свою частку праці, щоб ця картина була такою самою очевидною, ясною й виразною у величнішому Божому творінні - Людській Природі.