Керування тілом під час пересування

Піднімання тягарів приводить нас до використання всього тіла, яке ми розглянемо просто на прикладі найзвичайнішого з усіх його рухів - ходьби.

Ритм досконалої ходи не лише приємний, а й дає відпочинок; тож, опанувавши природну ходу, не знайдеш приємнішого способу відпочити від утоми мозку, ніж за допомогою цієї м’язової втоми. І все ж під час ходьби ми постійно суперечимо природі й заважаємо їй. Жінки, можливо, почасти через свій невдалий спосіб убиратися, наче тримають себе докупи, боячись, що, давши м’язам волю, зовсім розпадуться на частини. Замість легко рухатися вперед, вони, зі страху розсипатися, хитають плечима й стегнами з боку в бік, тримають руки цілком скуто від самих плечей; і замість легкого, природного погойдування, яке надав би рукам рух ходьби, ті безладно ходять уперед і назад, постійно сіпаючись. Самої лише сили, витраченої на те, щоб тримати руку так напружено, як тримає її пересічна жінка, вистачило б, аби вона проходила зайву милю під час кожної п’ятимильної прогулянки. А ще мають допомагати м’язи горла, і найбільше зайвої сили витрачається в м’язах попереку. Їх дуже скоро можна відчути: вони штовхають із усієї сили, і сила ця чимала, без потреби намагаючись допомогти ногам. А якби вони лише відпустили напругу, займалися власною справою й дозволили ногам легко розгойдуватися, наче від плечей, то могли б віддзеркалювати цей ритмічний рух і набувати справжньої свободи та сили. Звісно, усе це марнування сил походить від нервової напруги й саме є нервовою напругою; і тривала прогулянка просто неба, під час якої так хибно витрачається стільки щойно здобутої життєвої сили, не дає навіть малої частки тієї користі, яку могла б принести. Перше, чого слід навчитися, - ходити м’язами й не витрачати зайвої нервової сили, а потім або водночас керувати м’язами так, як призначила природа. Ми навіть могли б сказати: дозволити самій природі керувати ними без нашого втручання. Поспішай м’язами, а не нервами. Це особливо важливо, коли поспішаєш на потяг: нервова тривога від страху запізнитися будить усю можливу зайву напругу й часто перешкоджає рухові, замість допомагати йому. Тут діє той самий закон, який уже згадувався стосовно екіпажа; тільки замість залишатися в спокої й дозволяти екіпажеві везти тебе, залишайся в спокої й дозволяй своєму механізмові ходьби виконувати роботу. Отже, за будь-якого поспіху, і це застереження навряд чи можна повторювати надто часто, ми повинні користуватися нервами лише як передавачами, спокійними, врівноваженими передавачами, щоб наші м’язи могли бути дієвішими й умілішими слугами.

Ті самі помилки зайвого напруження знайдемо в бігу і взагалі в кожному русі тіла, якщо механізм не навчений виконувати свою роботу лише тими нервами й м’язами, які для цього потрібні. Ми матимемо нагоду розглянути ці рухи в новому світлі, коли дійдемо до настанов про те, як набути здатності природно рухатися; зараз ми розглядаємо лише помилки.