Як мозок керує тілом

Тепер перейдемо до мозку й того, як він керує іншими частинами тіла.

Яка величезна й непотрібна сила витрачається під час розмови: від безцільних рухів рук, плечей, ніг, усього тіла до певної скутості постави, що зношує нервову систему не меншою мірою, ніж зайві рухи. Цікаве відкриття ми робимо, коли помічаємо, як часто утримуємо плечі в певному положенні, до того ж неправильному. Жінка, приймаючи гостя, не лише розмовляє всім тілом, а й усім тілом віддзеркалює його розмову, тож наприкінці візиту стомлена вдвічі. «Мене так утомлює бачитися з людьми» часто можна почути не лише від тих, кого цілком опанував «американіт», а й від багатьох, хто лише наближається до його меж. «Звичайно, тебе втомлює бачитися з людьми, адже ти робиш це з таким надмірним зусиллям» - майже без винятку це було б правдивою відповіддю. Зовсім небагато простого навчання звільнить жінку від цієї непотрібної втоми. Якщо вона розсудлива, то, щойно їй звернуть увагу на те, що вона розмовляє всім тілом, і вона ясно це усвідомить, постійне виправлення дасть їй змогу говорити так, як призначила природа: лише за допомогою голосового апарату й тих легких рухів, які потрібні для пояснення слів. Завдяки цій зміні вона не лише не втратить жвавості, а набуде її, як і справжньої виразності. Адже всі зайві рухи тіла під час розмови лише здіймають, так би мовити, пил і насправді затуманюють справжню думку розуму та почуття серця.

Американський голос, особливо жіночий, був мішенню, у яку вже багато разів влучали без пощади, і цілком справедливо. Дамський обід нерідко можна правдиво й влучно порівняти з пташиним двором: пронизливе кудкудакання ще неприємніше за те, що здіймає велике зібрання курей. Якби ми хоч раз по-справжньому оцінили природні м’які тони, доступні кожній жінці, ці пронизливі голоси терпіли б не більше, ніж погодилися б подавати вишуканий світський обід на кухні.

Прекрасний голос порівнювали із зерном, олією та вином. Зерна й олії нам майже зовсім бракує; а вино в наших голосах набагато ближче до різкого, неприємного смаку дуже поганого смородинового вина, ніж до багатого, пряного смаку доброго виноградного. Розглядати фізіологію голосу не входить у завдання цієї книги, хоча це було б необхідно, щоб ясно показати, як постійно порушуються його природні закони. Зараз ми можемо говорити про нього лише з погляду напруги, що є безпосередньою причиною негараздів. Намагатися виштовхувати голос із горла й напружувати ці найніжніші м’язи, коли сила мала б надходити від міцніших м’язів діафрагми, означає змушувати одну людину працювати за десятьох. Наслідком зрештою мусить бути цілковитий занепад сил цієї однієї людини через надмірну діяльність і втрата сили рештою десятьма, чиї м’язи залишалися без діла. Хворе горло священника майже завжди можна пояснити саме так; і чимало мирян постійно мають негаразди з горлом лише через неправильне використання його м’язів під час розмови. «Давній філософ казав, що осідок душі міститься в діафрагмі. Хай там як, слово починається саме там, і душею, і тілом; але ти вичавлюєш із нього життя у своєму горлі, тож твої слова народжуються мертвими!» - так надзвичайно виразно вигукнув умілий учитель постановки голосу.

Мало хто з нас вважає, що може знайти час або приділити належну увагу вихованню власного голосу; і таке навчання не посідає того важливого місця, яке мало б посідати в усіх американських школах. Та якби посідало, починати довелося б з учителів: адже типовий учительський голос, особливо в наших державних школах, через зайву нервову напругу буває просто жахливим. У великій класній кімнаті вчительку можна почути, до того ж із сильнішим враженням, коли вона говорить звичайним розмовним тоном: тоді відчутніша сила її розуму, ніж тіла. Але голос учительки стає все пронизливішим і гучнішим саме в тій мірі, у якій зростає її нервова втома; а часто справжнє натхнення виражається, чи, точніше, ховається, у різкому, гучному голосі, хоча його вплив на учнів був би набагато сильнішим, якби голос залишався тихим. Якщо ми не можемо віддати час чи гроші найкращому розвитку своїх голосів, то можемо навчитися помічати пронизливі, неприємні тони. І завдяки постійному нагадуванню «приглуши голос», «говори тихіше», яке вчителька звертатиме спершу до себе, а потім до учнів, мати до дитини, а кожна жінка до власного голосу, звичний американський голос змінився б на велику користь усьому народові.

Ніколи не забуду, яку спокійну радість принесло мені слухання вчительки, що робила перекличку у великій класній кімнаті так тихо, наче говорила з дитиною в маленькій комірчині, і кожна дівчинка відповідала так само м’яко й приємно. Навіть ця щоденна перекличка не могла не мати відчутного впливу, протидіючи пронизливому американському тону.

Поспостерігай за двома людьми, які сперечаються: що більше збудження, то гучніший голос. У такому разі один із найкращих і найнадійніших способів опанувати себе - приглушити голос. Нервова система й голос справді так тонко співзвучні, що постійно впливають одне на одного. Послабити зайву напругу завжди легше після того, як приглушиш голос.

«Забери зі свого голосу звук кісток і плоті» - проста й цікава настанова. Вона означає: не натискай так сильно тілом і не заважай цим вираженню своєї душі. Гупання по фортепіано або грубе шкряботіння смичком по скрипці позбавлять музику будь-якої виразності; і саме так зайва фізична сила приховує душу в голосі. А в голосі, оскільки цей інструмент тонший, протилежність між шляхом природи й людським спотворенням ще набагато більша.

Однією з перших турбот у догляді за людиною з нервовим розладом або за будь-ким, хто бодай трохи страждає від перенапружених нервів, має бути тихий, м’який голос. Не завжди правдою є те, що жінки з неврівноваженими нервами мають пронизливі, напружені голоси. Буває й скутий тон у низькому нервовому голосі: хоча звичайному слухові він не здається неприємним, для того, хто звик придивлятися до нервових людей, він промовистий, і позбутися його скутості набагато важче, ніж скутості високих голосів. Існує й вимушений спокій, що коштує величезної нервової напруги, тим більшої, що його власниця пишається тим, що вважає дивовижним самовладанням.

Ще одна поширена причина жіночої втоми - марна напруга під час шиття. «У мене так стомлюється задня частина шиї» - часта скарга. «Це тому, що ти шиєш задньою частиною шиї» - зазвичай правильне пояснення. І саме тому, що ти шиєш м’язами попереку, вони так дивно стомлюються; те саме стосується м’язів ніг або грудей. Де б не виникала втома, її причина - неприродна напруга м’язів, які втручаються в чужу справу. Щойно жінка її усвідомить, цю напругу можна цілком усунути: час від часу приділяти дві-три хвилини тому, щоб відпустити ці м’язи, які неправильно «співчувають» іншим, привчити їх займатися власною справою й шити лише тими м’язами, які потрібні. Дуже проста причина перевтоми під час шиття - стиснуте, напружене положення легень; запобігти цьому можна, навіть не припиняючи роботи, довгими, спокійними, легкими вдихами. Тут не повинно бути жодного зусилля в грудних м’язах. Має здаватися, що легені розширюються лише від тиску повітря, так само самостійно, як розправляється гумовий м’яч, коли усунути зовнішній тиск; і їм треба дозволити з такою самою самостійністю видихати повітря. Так сила дихання зростатиме повільно, але певно й із приємним відчуттям спокою. Часті, повні, спокійні вдихи могли б принести полегшення багатьом стражденним, якби вони лише взяли на себе труд сумлінно їх практикувати: зовсім невелике зусилля порівняно з результатом, який неодмінно настане. Так само й із утомою від шиття. Боюся, я не перебільшую, коли кажу, що в дев’яти випадках із десяти жінка воліє шити з болем у шиї, ніж зупинитися на ті кілька хвилин, які потрібні, щоб розслабити її й привчити до правильніших звичок, аби зрештою зовсім уникнути болю. А коли приходить неминуче нервове виснаження й усі споріднені з ним негаразди, вона жаліє себе, її жаліють інші, і вона дивується, чому Бог визнав за краще вразити її стражданням і хворобою. «Визнав за краще!» Бог ніколи не вважав за краще завдавати комусь болю. Він установив Свої закони, і вони здорові, досконалі й правдиві; якщо ми їх порушуємо, то мусимо зазнати наслідків! Я сильно вдаряюся головою об камінь, а потім дивуюся, чому Бог визнав за краще дати мені головний біль. У цьому було б стільки ж глузду, скільки в багатьох випадках так званої християнської покори, яку сьогодні можна зустріти у світі. Звісно, існують успадковані хвороби й болі, тілесні та душевні, але закони влаштовані так, що винагорода ясного бачення й сили для дії, здобутих, коли ми правильним шляхом вибираємося з усякого успадкованого тягаря та страждань, завданих іншими, цілком урівноважує будь-яку позірну втрату.

Під час письма буває чимало зайвої нервової втоми. Те саме стиснуте положення легень, яке супроводжує шиття, можна усунути так само, хоча в жодному з цих випадків його взагалі не слід допускати. І все ж довгий вдих завжди приносить полегшення й навіть необхідний, коли доводиться певний час сидіти в одному положенні. Майже кожен навіть помірно нервовий чоловік або жінка тримає перо так, наче якась невидима сила намагається його вирвати, і пише зі стиснутими щелепами, стиснутим горлом і сильним напруженням м’язів язика або тієї частини тіла, яка в цій своєрідній спільноті найбільше любить втручатися в чужу справу. Шукаючи золотої середини, люди, здається, й не думають спершу відхилити маятник до іншої крайності. Писального паралічу або навіть болю, який виникає від тривалого утримування кисті в більш чи менш стиснутому положенні, легко уникнути, якщо раз на годину або щопівгодини зупинятися, широко розводити пальці й дозволяти м’язам поволі розслаблятися самостійно. Повтори це пів десятка разів і після кожної вправи намагайся тримати перо або олівець із природною легкістю; щоб змінити звичку напруги на звичку невимушеності, знадобиться не так багато днів. Проте якщо ти пишеш постійно, вправа на розтягування завжди буде потрібна, хоча набагато рідше, ніж спершу.

Піднімаючи важкий тягар, як під час догляду за хворими, можна відразу звільнити спину від усієї напруги, якщо міцно впертися стопами в підлогу й уявляти, що сила піднімання міститься в ногах. Це справжня ощадливість у використанні нервової сили: чутливий хребет звільняється від тягаря напруги, що, безперечно, могла б стати причиною нервового виснаження. Я змушувала доглядальниць вправлятися в підніманні й наполегливо, знову й знову, пояснювала їм перед початком, а також під час піднімання й опускання тіла, що вони повинні використовувати лише м’язи ніг. Коли їхній розум цілком осягає новий спосіб, дуже приємно бачити здивування, з яким вони відкривають порівняну легкість піднімання. Увесь секрет цього й усіх подібних зусиль у тому, щоб використовувати м’язову силу замість нервової. Керуй силою, призначеною для керування; працюй силою, призначеною для роботи.