Дитина як ідеал

Хоч досі, простежуючи шлях до спокою, ми не могли обійтися без згадок про свободу немовляти, докладніший розгляд того, чого можна навчитися з цього джерела, буде нам дуже корисний.

Спокій і свіжість маленького немовляти справді прекрасні, але їх рідко цінують належно. Мало в кому з нас є досить власного спокою, щоб відгукнутися на цю чарівність. Це наче грати найтихішу мелодію на арфі для тих, хто давно вже не чує.

Зупинімося, придивімося, прислухаймося й побачмо, що це нам дасть!

В усій м’язовій системі нормального новонародженого немовляти неможливо знайти марну витрату сили. Те, що здається марною витратою, при уважнішому розгляді виявиться чимось іншим. Спершу видається, що плач спричиняє скорочення м’язів обличчя; але цілковите зникнення всіх слідів скорочення, щойно плач припиняється, та уважне спостереження за самим цим процесом показують: це лише посилена дія м’язів, а не постійне скорочення. Кожен м’яз урівноважується іншим, що діє в протилежному напрямку; насправді все це лише дуже рівномірне розтягування обличчя, яке, безперечно, має виконати своє призначення.

Придивися до ліжка немовляти й побачиш, як виразно на ньому лишається відбиток тіла, що цілковито віддало йому свою вагу й силу. Немовлята справді роблять те, про що ми лише теоретизуємо, і в них ми можемо всього цього навчитися, якщо захочемо.

Немовля у ванні дає нам ще одну чудову нагоду навчитися простоти й свободи. Воно піддається м’якому тискові води з таким спокоєм, у якому так виразно відчувається вдячність; а ми, незграбно відступаючи від природного стану, часто опираємося з такою силою, що в обставинах, так само просто й безпосередньо корисних для нас, навіть не усвідомлюємо, що маємо за що бути вдячними.

У кожному новому переживанні бачимо те саме: здорове немовля піддається, відпускає себе з такою легкістю, яка має вдвічі збільшувати його шанси на добре самопочуття. Якби ми тільки могли навчитися цього, наше життя подовшало б, а радощі й здатність бути корисними зросли б точно пропорційно цьому.

Увесь час, поки дитина ще не усвідомлює себе, ця тілесна свобода зберігається навіть тоді, коли внутрішній стан не є вільним. Гнів немовляти такий самий вільний і ощадний щодо тілесної сили, як і його чарівні настрої, і так триває, доки особистість не розвинеться до певної міри, тобто доки дитина не почне відтворювати скорочення тих, хто її оточує. Гнів вичерпує себе у добре врівноваженій роботі м’язів: одна їхня група цілковито відпочиває тієї миті, коли не діє, а інша приймає бій. Часом здається, що всі вони воюють разом; якщо так, то відпочинок дорівнює діяльності.

Мета цього розділу - не заохочувати гнів, навіть у тій формі, яку найбільше схвалюють; але якщо ми вже хочемо виражати це почуття, робімо це так само добре, як робили в дитинстві!

Така свобода каналів, якої це вимагало б, зменшила б спокусу подібного вияву; ми, з нашим зрілим розумом, побачили б його таким, яким він є, а наступне покоління немовлят рідше вправляло б свої дивовижно врівноважені маленькі тіла в такому непривабливому марнотратстві.

Зверни увагу на цілковиту відкритість горла немовляти, коли воно воркуванням виражає своє щастя. Хіба може щось бути вільнішим, більше подібним до пташиного співу у своїй покорі природним законам? Ох, за скільки всього ми мусимо відповідати, якщо ці горлечка так скоро стискаються, тони стають такими високими, а голос - пронизливим і різким! Хіба не можемо ми відкрити власні горла й стати такими, як ці малі діти?

Та сама відкритість організму немовляти захищає дитину від багатьох небезпек. Падіння, які для нас скінчилися б переломами, розтягненнями м’язів чи зв’язок, лишають немовля цілком неушкодженим, хіба що страждають його «почуття», а часто й вони не страждають, якщо дитину зберегли в належному душевному стані.

Поспостерігай, як немовля їсть, і порівняй це з нашим способом їсти. Воно приймає їжу поволі й рівномірно, у спокійному ритмі, який точно узгоджується з ритмічною роботою його органів травлення. Відчуваєш, що кожен ковток зроблено якнайкраще для відновлення, і тому часом здається, ніби можна бачити, як немовля росте під час годування. Немає милішого проблиску невинного тілесного спокою, ніж короткі перепочинки від утоми під час годування, які немовля так часто собі дозволяє. З вологим обличчям і відкритими порами, спокійне й задоволене, воно споглядає поспіх довкола як цікавий різновид нешкідливого божевілля. Воно стоїть цілком осторонь від нього, доки самоусвідомлення не розвинеться повністю.

Сон маленької дитини - ще одна нагода навчитися того, що нам потрібно. Кожен м’яз вільний, кожен тягар скинуто; кожен подих виносить відпрацьоване й наповнює звільнене місце потрібною речовиною для подальшого зростання та зміцнення сил.

У грі знаходимо ту саму свободу. Коли здійснюється один задум, усі інші виключено. Діти не думають про ляльок, коли котять обруч! Вони не думають про роботу, коли граються. Придивися й побач, як ми робимо і те, і те водночас. Однорічне немовля, що сидить на березі й занурює пухку ручку в м’який теплий пісок, тієї миті живе лише його теплом і м’якістю, тьмяно усвідомлюючи повітря та барви довкола. Якби ми могли так само цілковито занурюватися в щось і діставати таку саму просту насолоду, то знали б набагато більше про можливу силу свого розуму і для роботи, і для відпочинку.

Цікаво спостерігати нормальних дітей у такому зосередженні, бо їхні звички можуть навчити нас дуже багато чого, що поліпшить наш, на жаль, зовсім інший спосіб життя. Так само цікаво, але й сумно бачити, як дитина поступово полишає ці звички, наближаючись до хлоп’ячого віку, і простежувати нашу участь у тому, як вона відходить від справжнього шляху.

Досконала незворушність немовляти, породжена душевною й тілесною свободою, порушується в дуже ранньому віці тими, хто мав би бути його справжніми провідниками. Неможливо сказати, коли виникає перше хибне враження, але це відбувається так рано, що достовірне визначення цього часу можна було б прийняти лише від науковців. Адже матері й батьки часто так притупили власну чутливість, що вже не здатні розпізнати потреб своїх дітей, і через це їхні враження ненадійні.

Коли починаються болі від прорізування зубів, відбувається те саме. Здорова дитина, полишена сама на себе, час від часу здригнулася б від легкого колючого болю, а потім перенесла б усю свою увагу на щось інше й так відновила б сили для наступного випробування. Але під впливом дорослих страждання від першого маленького уколу часто розростається, аж поки наслідком стає дратівливе, втомлене немовля, що вже на кілька ступенів віддалилося від прекрасного стану спокою й свободи, у якому Природа віддала його під нашу опіку.

Тілесна свобода малих дітей є основою найпрекраснішої душевної свободи, якої ми не можемо цілком знищити. Це виразно показує дитяча довіра, яку вони виявляють у всіх життєвих справах, а також їхня тонка чутливість до духовних істин, яких їх навчають. Сам вираз обличчя малої дитини, коли її ведуть за руку, - це урок для нас, про який можна було б написати цілі сторінки.

Якби в нас жив той самий дух, ми частіше відчували б, що нас ведуть «біля тихих вод» і дають нам «лежати на зелених пасовищах». Ми швидше зростали б духовно, бо не створювали б собі конфліктів, а зустрічали б тихою силою Господа все, через що мусили б пройти.

Навчаймося в цих малих і допомагаймо їм міцно триматися того, чого вони нас навчають. Пам’ятаймо, що природне й ідеальне насправді єдині, й намагаймося досягти другого через перше.

Коли через спадкову схильність наша мала дитина не є ідеальною, тобто природною, тим старанніше навчаймося самі бути спокійними, щоб вести до цього й її, відкриваючи так канали здоров’я та сили.