Відпочинок уві сні

Як саме ми неправильно використовуємо свою нервову силу? Спершу з’ясуймо, коли тіло має перебувати в цілковитому спокої. Найдовший і найповніший відпочинок повинен припадати на нічний сон. Уві сні ми нічого не можемо зробити завдяки свідомій діяльності розуму чи тіла. Будь-яке нервове або м’язове зусилля під час сну не просто марне, а й гірше того: це чиста витрата палива, що завдає прямої та непоправної шкоди. Коли цілком усвідомлюєш, що сон призначений для відпочинку, що саме відпочинок є його єдиним здобутком, а нові сили приходять як наслідок, здається безглуздим, що ми не віддаємося сну повністю й не приймаємо всього, що природа готова через нього нам дати.

Уявімо, що замість з’їсти обід ми викидаємо їжу у вікно, віддаємо собакам, робимо з нею будь-що, тільки не те, для чого призначила її природа. А потім дивуємося, чому не наситилися, чому знемагаємо й не маємо сил. Це було б не безглуздіше за те, як більшість із нас тепер намагається спати, а тоді дивується, чому вісім годин у ліжку не дали кращого відпочинку. Просто цей виснажливий сон підкрався до нас так повільно, що ми його не помічаємо. Ми машинально порушуємо всі закони природи, які стосуються сну, хоч вони й прості, і настільки засліплені власними нагальними інтересами, що звичка спати без відпочинку пустила глибоке коріння. Тепер, щоб повернутися до природного сну, нам доводиться думати, вчитися й вправлятися.

Мало хто з тих, хто нібито відпочиває, цілком віддає ліжку вагу свого тіла, дозволяючи йому підтримувати себе замість намагатися самому триматися на ньому. Поспостерігай за собою. Якщо ти не належиш до щасливих винятків, яких, на щастя, теж трохи є, то здивуєшся, як утримуєш себе на ліжку напруженими м’язами. Напружене якщо й не все тіло, то майже все; ще трохи напруги навряд чи додасть утоми до тієї, з якою ти й так силкуєшся заснути.

Осередком напруги, здається, є хребет. Він не віддається опорі ліжка й не лежить на ньому вільно по всій довжині. Він торкається його обома кінцями, а далі від кожного краю лише настільки, наскільки дозволяє людина, що його утримує. Коліна підібгані, м’язи ніг напружені, руки й кисті стиснуті, а пальці судомно вчепилися в подушку або в долоні.

Голова, замість віддати подушці всю свою вагу, сама утримує себе на ній. Язик притиснутий до піднебіння, м’язи горла напружені, а обличчя зведене тією чи іншою гримасою.

Це схоже на перелік жахіть і видається дещо перебільшеним, коли згадати, що йдеться про сон, «солодкого відновлювача втомленої природи». Та, на жаль, усе це надто правдиве.

Звісно, не в більшості випадків людина, яка начебто насолоджується спокоєм, використовує всі ці численні можливості напружуватися. Проте дуже мало хто не має однієї, двох чи пів десятка неусвідомлених нервових і м’язових напруг. І навіть коли ми вже усвідомили ці зайві скорочення, потрібні час, пильність і терпіння, щоб звільнитися від них: так міцно опановує нас звичка. Здавалося б, навіть якщо ми засинаємо напруженими, то після того, як міцно заснули, природа могла б узяти гору й розслабити м’язи всупереч нам самим. Та успадковані й набуті за довгі роки звички виявляються для неї надто сильними. Хоч вона завжди така милостива й добра, вона не може відступити від свого шляху, і ми не можемо вимагати цього від неї.

Як просто, здавалося б, спати правильно. І як корисно навіть подумати про це, порівнюючи з хибним способом, до якого звикло стільки з нас. Якщо ми хоч раз ясно побачимо, якою великою винагородою стане повернення до єдиного шляху, що дає справжній відпочинок уві сні, сам процес виявиться дуже простим. Хоча, оскільки ми так далеко відійшли від правильної дороги, він нерідко здається повільним. Але щойно цього досягнуто, навіть частково, один великий ворог здорового, природного стану нервів переможений і вже не має над нами влади.

Звісно, розум із його стрімкою й хибно спрямованою роботою неабияк заважає вільному стану нервів, розслабленню м’язів і природному сну. «Якби ж я тільки міг перестати думати» - цю скаргу чути часто, і ні розумні доводи, ні філософія, здається, тут не допомагають. Навіть певне знання, що цей стрімкий плин думок у невідповідний час нічого не дає, а забирає дуже багато, не впливає на перевтомлений розум, а часто ще дужче його збуджує. Це доводить, що розлад, навіть якщо спочатку був суто розумовим, тепер настільки опанував тіло, що починати слід саме з нього. Нерви треба привчати до того, щоб тіло стало слухняним слугою здорового розуму. А розум, приділяючи увагу такому навчанню, набуває природної здатності керувати.

Якщо не можеш перестати думати, не намагайся. Нехай думки мчать уперед, якщо їм так хочеться. Лише розслаб м’язи. Що більше уваги зосереджується на цікавому процесі звільнення м’язів від напруги, то менше лишається зачіпок для цих бісенят думки. Цікавий він просто тому, що результат вартий зусиль. І механізм у голові мусить припинити свою безглузду роботу, бо розум, який дозволяв йому працювати, тепер узявся до чогось справді вартісного.

Тіло має відпочивати й тоді, коли вдень нам потрібно прилягти: тут, звісно, діють усі закони сну. П’ять хвилин такого цілковитого відпочинку дають більше, ніж година чи три, проведені звичним способом. Пам’ятаю, як спостерігала за жінкою, що «відпочивала» на кушетці, підперта найм’якшими пуховими подушками. Вона тримала голову зовсім прямо й напружено, хоча набагато легше було б просто відкинути її на подушку. Здавалося навіть неймовірним, що вона цього не робить, але голова так і залишалася випрямленою, з явним зусиллям. Її випадок аж ніяк не винятковий, навпаки, доволі звичайний. Чи варто дивуватися, що німецький лікар вирішив, ніби відкрив нову хворобу? І хіба він уже не має дивуватися й жахатися того, як стрімко росте маленьке чудовисько, яке він знайшов і назвав? «Так прагнуть смертні власної погибелі, що, здається, диявол уже й не потрібен».

Немає кращого способу навчитися долати ці хиби під час сну та подібних видів відпочинку, ніж уважно й вдумливо спостерігати, як спить здорова мала дитина. Коли тіло набуде свободи, потрібної для повного спокою, стане легше тихо й просто відпустити всі думки та турботи. Так ми знову наблизимося до природного сну й зможемо свідомо насолоджуватися тим відновленням, яке в нашому дитинстві непомітно для нас щодня давало силу жити й рости.

Якщо йти послідовно, спершу слід відпустити м’язи: тоді легше буде позбутися тривожних думок. А коли ми без боротьби перестанемо впускати ці думки, на деякий час прийде й свобода від турбот. Здобутий відпочинок дозволить прокинутися з новими силами для прийдешніх клопотів. Проте цю звичку потрібно виробити й свідомо плекати; відразу вона не з’явиться. Про те, як її набути, докладніше йтиметься в наступних розділах.