Хиби в керуванні тілом

Найрізноманітніші й незліченні спотворення наших сил через неправильне користування тілесним механізмом настільки очевидні, що писати про них, здається, майже зайве. І все ж, з іншого погляду, писати про це вкрай необхідно. Адже, хоч цих спотворень безліч і ми щодня болісно відчуваємо їхні згубні наслідки, ми досі маємо очі й не бачимо, маємо вуха й не чуємо. Не усвідомлюючи повною мірою цих тяжких помилок, ми ризикуємо дедалі глибше заплутуватися в тенетах, до яких вони нас приводять. Від нервового виснаження до меланхолії чи інших форм божевілля не такий уже й великий крок.

Природно, що занепад сил окремих громадян має спричинити занепад цілої країни. Хоча таке припущення здається надто сміливим, воно перестає бути таким, щойно ми бодай побіжно розглянемо наслідки, до яких уже призвело це неналежне використання сил, підвладних нашій волі. Самі лише оголошення про ліки для нервів промовляють достатньо виразно до кожного, хто хоч трохи вивчає стан фізичного здоров’я народу. Ніщо не доводить неприродності людського стану краще за штучні засоби, якими людина намагається пристосуватися до законів природи. Здебільшого ці засоби лише допомагають їй трохи довше підтримувати видимість природного життя. Адже будь-яка імітація природного рано чи пізно сходить нанівець або призводить до ще гіршого. Навіть лікування відпочинком, найпростіший і найнешкідливіший із засобів відновлення нервів, служить хибній меті. Пацієнти приходять із нервами, стомленими й виснаженими через неправильне користування ними, яке зазвичай називають перевтомою. Завдяки відпочинку природа, з тією теплою, материнською турботою, яку вона завжди готова нам подарувати, повертає виснажене тіло до нормального стану. Та його власник так і не навчився краще керувати своїм механізмом, природніше правити кіньми й м’якше тримати віжки. Він знає, що мусить сприймати життя спокійніше, але, навіть досить добре усвідомлюючи цю потребу, здатен дотримуватися її лише до певної міри. Тому більшість тих, хто проходить лікування відпочинком, змушені не раз повертатися на черговий «відпочинок».

Нервові розлади, спричинені перевтомою, трапляються на кожному кроці. Особливо поширене глибоке нервове виснаження. Якщо уважніше придивитися до облич навколо й краще зрозуміти життя цих людей, виявиться, що багато хто перебуває, можна сказати, у стані хронічного нервового виснаження. Воно триває роками, перш ніж настає зрив. Через брак роздумів і навчання кращого, природнішого користування власним механізмом мало хто з нас усвідомлює свої можливості. Коли завдяки навчанню це усвідомлення зростає, воно щодня дивує й приносить дедалі більшу радість.

Надмірна нервова напруга, здається, настільки властива саме американцям, що один німецький лікар, приїхавши практикувати до цієї країни, розгубився перед розмаїттям нервових розладів, із якими до нього зверталися. Зрештою він оголосив, що відкрив нову хворобу, яку вирішив назвати «американітом». І тепер ми потерпаємо від «американіту» в усіх його незліченних різновидах. Лікарі його вивчають, звідусіль з’являються ліки для нервів, відкриваються лікарні для людей із нервовими розладами, повсюди виникає безліч закладів лікування відпочинком. А тим часом корінь цієї справи порівняно простий, і саме тому його здебільшого зовсім не помічають.

Коли хвороби спричинені непокорою досконалим законам природи, послідовне й уважне дотримання цих законів знову приведе нас до здорового стану.

Природа така дивовижно добра до нас, що, варто нам пройти одну десяту шляху, решту дев’ять десятих вона допоможе подолати. Справді, вона ніби пильнує й сподівається знайти шпаринку: щойно ми бодай трохи повертаємося до неї, вона так швидко бере нас під свою опіку. Та замість прийняти її прості закони й спокійно йти її досконалим шляхом, ми всіма можливими штучними засобами намагаємося якнайшвидше повернутися під її владу й лише ще більше від неї віддаляємося. Який сенс приймати ліки, щоб здобути нові сили, якщо водночас ми невпинно порушуємо саме ті закони, лише дотримання яких і може дати нам силу? Жодні ліки не можуть діяти в тілі людини, коли її звички постійно цьому протидіють. Зрештою шкоди виявляється більше, ніж користі. Який сенс у всіх заспокійливих засобах, якщо ми заспокоюємо нерви лише для того, щоб і далі зловживати ними, не чуючи їхнього крику? Рано чи пізно вони закричать. Адже природа, яка так охоче допомагає нам знайти правильний спосіб життя, врешті втрачає терпіння, і її покарання справедливо суворі. Або, точніше кажучи, закон незмінний і непорушний, і якщо ми йому не коримося та вперто продовжуємо не коритися, то зазнаємо наслідків.