XVI. Розум, розум!

На завершення мушу наголосити на кількох наслідках того, що я міг би назвати «інтенсивним плеканням» розуму. Мозок не лише стане сильнішим і діятиме успішніше в тих сферах життя, де йому, як вважають, і належить особливо працювати, а й розширить коло своєї діяльності. Він неодмінно втручатиметься в усе. Людина, яка вивчає саму себе, неминуче вестиме своє життя дедалі більше згідно з поглядами власного мозку. Це буде надзвичайно корисно й приємно як для неї, так і для решти світу. Ви заперечуєте. Ви кажете, що буде шкода, коли людство все віддасть на розсуд розуму. Ви говорите про серце. Ви уявляєте цілком розсудливе існування як існування суворе й бездушне. Це не так. Коли розум і серце вступають у конфлікт, серце незмінно помиляється. Я не кажу, що розум завжди цілком правий, але кажу, що він завжди помиляється менше за серце. Влада розуму не поширюється на все, проте у власних володіннях він верховний правитель, і якщо інші сили кидають йому виклик на його ж землі, вони мусять прийняти наслідки. Майже завжди, коли серце виступає проти мозку, серце - це лише гарна назва, яку ми даємо своїм лінощам і своєму егоцентризмові.

Ми йдемо Стрендом і бачимо поважну молоду вдову, яка стоїть у жолобі край тротуару з немовлям на руках і двома коробками сірників в одній руці. Ми знаємо, що вона вдова, з її жалобного вбрання, і знаємо, що вона поважна, з її одягу. Ми знаємо, що вона не жебрає, бо продає сірники. Її вигляд у жолобі завдає нашому серцю болю. Наше серце плаче й дає жінці пенні за коробку сірників вартістю пів пенні, і тим самим біль нашого серця вщухає. Наше серце зробило добру справу. Але згодом наш розум (на жаль, тієї миті він спав) прокидається й каже: «Те немовля взяли напрокат; жалобний одяг і сірники - лише хитрощі. Уся справа - вистава, влаштована, щоб витягти гроші з такого дурня, як ти. Це так само механічно, як кинути пенні у щілину автомата. Замість полегшити нужду, ти лише допоміг увічнити ганебну систему. Тобі слід знати, що так, наскоком, добра не зробиш». Серце роздає пенні на вулиці. Мозок керує Товариством організації благодійності. Звісно, роздавати пенні на вулиці набагато менш клопітно, ніж керувати C.O.S. Якщо йдеться про швидкий, недорогий і приємний вплив на власний егоцентризм, C.O.S. просто не витримує порівняння з цим прийомом: роздавати пенні навмання, нічого не з’ясовуючи. От тільки який із цих двох способів слід звинуватити в суворості й бездушності? Який із них справді добрий? Я наводжу випадок із поважною молодою вдовою як зразок конфлікту Серця проти Мозку. Усі інші випадки такі самі. Мозок завжди добріший за серце; мозок завжди охочіше за серце завдасть собі багато клопоту заради дуже малої винагороди; мозок завжди робить важке й безкорисливе, а серце завжди робить легке й показне. Природно, наслідки діяльності мозку для суспільства завжди сприятливіші, ніж наслідки діяльності серця.

Ще один момент. Я намагався показати, що коли розум поставлено на чолі почуттів, неможливо стати на позицію осуду щодо будь-якої людини за будь-який її вчинок. Звичка осуджувати повинна зникнути цілком. Твердження, що це означає анархію й руйнування суспільства, не є аргументом проти сказаного. Навіть якби це було так (а це рішуче не так), істинності сказаного воно не змінило б. Усі великі істини атакували на тій підставі, що визнати їх - означає покласти край усьому. Неначе це має значення! Оскільки я не претендую на звання відкривача цієї істини, я без вагань проголошую її однією з найважливіших істин, яких світові ще належить навчитися. Проте справжня причина, чому багато людей заперечують цю істину, полягає не в тому, що, на їхню думку, вона означає цілковите руйнування суспільства (страх перед цілковитим руйнуванням суспільства ніколи й нікого не стримував від жодного вчинку чи переконання і ніколи не стримуватиме), а в тому, що вони кажуть собі: якщо не можна осуджувати, то не можна й хвалити. А вони так люблять хвалити! Якщо вже їм так до нестями подобається хвалити, то шкода, що вони не хвалять трохи більше! Не може бути сумніву, що пересічна людина осуджує набагато більше, ніж хвалить. Її інстинкт - осуджувати. Якщо вона задоволена, то мовчить; якщо ні, то вкрай нелогічно здіймає галас. Тож навіть якби відмова від осуду спричинила відмову від похвали, така зміна, безперечно, була б зміною на краще. Але я не бачу жодної причини, чому відмова від осуду мала б спричиняти відмову від похвали. Навпаки, думаю, що звичку хвалити слід плекати. (Я пропоную не вряди-годи користуватися кельмами, а регулярно користуватися ложечками для солі.) Хай там як, перемога мозку над природними інстинктами (в ідеально налагодженої людини мозок і природні інстинкти ніколи навіть не посваряться) завжди означає остаточну перемогу доброти.

І далі: розвиток мозку - постійне дисципліноване вправляння в міркуванні - означає зменшення кількості лихих учинків. (Не уявляйте, ніби я натякаю, що ви ось-ось уб’єте дружину чи вдеретеся в дім сусіда. Хоча ви особисто безвинні, зовсім близько від вас і досі коять чимало гріхів.) Бальзак сказав у «Кузині Бетті»: «Злочин - це насамперед вада здатності міркувати». Усвідомлюючи цю істину, Марк Аврелій, як завжди, трохи випередив Бальзака. М. Аврелій сказав: «Жодна душа не відхиляється від істини з власної волі». А Епіктет дійшов того самого висновку раніше за М. Аврелія, Платон - раніше за Епіктета. Усяке зло коять у щирому переконанні, що так чинити найкраще. Хоч би який гріх учинила людина, вона чинить його або заради власної вигоди, або заради користі суспільства. Тієї миті, коли вона його чинить, вона переконана, що це єдине, що слід зробити. Вона помиляється. І помиляється тому, що її мозок не впорався із завданням обміркувати справу до кінця. Пристрасть (серце) відповідальна за всі злочини. Справді, злочин - це просто зручне коротке слово, яким ми називаємо те, що трапляється, коли мозок і серце вступають у конфлікт і мозок зазнає поразки. Та оборудка із сірниками, знаєте, теж була злочином.

Нарешті, розвиток мозку повинен виробити звичку самостійно досліджувати всі явища життя й поведінки, щоб бачити, чим вони є насправді й до чого ведуть. Серце ненавидить поступ, бо це любе старе створіння завжди хоче робити так, як робили споконвіку. Серце переконане, що звичай - це чеснота. Серце брудного робітника бунтує, коли держава наполягає, щоб він був чистим, лише тому, що бруд - його звичний стан. Марно казати його серцю, що чистим він житиме довше! Він був брудний і таким буде. Лише мозок є ворогом упередження й прецеденту, а тільки вони й є ворогами поступу. І ця звичка самостійно досліджувати явища - можливо, найважливіший чинник формування особистої гідності, бо вона виховує опору на самого себе й мужність приймати наслідки розумових висновків. Розум - основа особистої гідності.

Я закінчую. Я нічого не сказав про зміни, які постійне користування мозком внесе в загальну цінність існування. Зміни повільні й ледь вловимі, але величезні! Наполегливі їх відкриють. У наполегливих зміниться все життя - і його тканина, і його барви! З тими, хто не виявить наполегливості, не станеться нічого.

Кінець