Розділ I. Як ми обмежуємо свій достаток

«Людина залишатиметься збирачем ганчір'я доти, доки її погляд на життя не сягатиме далі за погляд збирача ганчір'я».

Навіщо йти життям, в усьому виявляючи покірність підлеглого? Якщо ви справжній чоловік, не майте вигляду жебрака, не говоріть як жебрак, не поводьтеся як жебрак.

Лише думаючи про достаток і багатство, можна жити багатим, заможним життям.

Накладати на себе обмеження - один із найбільших людських гріхів.

Достаток плине лише тими шляхами, які широко відкриті для нього. Сумнів, страх і брак упевненості закривають ці шляхи.

Обмежений розум означає обмежений, убогий достаток.

Усе, що ми отримуємо від життя, проходить крізь браму нашої думки. Якщо вона вузька, скупа й дріб'язкова, таким буде й усе, що до нас приходить.

Що б ви подумали про принца, спадкоємця безмежно багатого й могутнього королівства, який жив би, мов злидар, ходив світом, нарікав на свою тяжку долю й розповідав усім про свою бідність? Який казав би, що не вірить, начебто батько збирається щось йому залишити, а отже, йому тільки й лишається змиритися з життям у злиднях та обмеженнях?

Звісно, ви сказали б, що він, мабуть, збожеволів; що його тяжкі обставини, бідність і нестатки не справжні, а уявні; що вони існують лише в його голові. Адже батько готовий щедро обдарувати його всім, чого тільки забажає серце, якби він лише відкрив свій розум для істини й почав жити так, як личить принцові, синові та спадкоємцеві великого короля.

Якщо ж ви живете у виснажливій бідності, у вузькому, тісному, обмеженому світі, де начебто немає ані надії, ані перспективи чогось кращого; якщо не отримуєте бажаного, хоча наполегливо працюєте заради нього, то чините так само нерозумно, як той принц, який, повіривши у свою бідність, жив злидарем серед безмежного батькового багатства. Ваші обмеження існують у вашому розумі, так само як його обмеження існували в його розумі. Ви дитя Отця, який створив достаток, безмежне багатство для всіх Своїх дітей. Та ваша скута, обмежена, пройнята злиднями думка відгороджує вас від усього цього достатку й утримує в бідності.

Російський робітник на ім'я Міхок, який жив в Омасі, штат Небраска, двадцять років носив у кишені камінь «на щастя», навіть не здогадуючись, що той чогось вартий. Друзі, які припускали, що це може бути не звичайний камінь, не раз радили показати його ювелірові. Він уперто відмовлявся, аж поки вони стали такими наполегливими, що він таки надіслав камінь одному чиказькому ювелірові. Той визначив, що це рубін кольору голубиної крові, найбільший у світі серед рубінів цього різновиду. Він важив 24 карати й коштував 100 000 доларів!

Є мільйони людей, схожих на цього бідного поденника. Вони живуть у злиднях, гадаючи, що на них не чекає нічого, крім тяжкої праці та ще більших нестатків, а тим часом, самі того не знаючи, носять у своїх внутрішніх глибинах можливості такого багатства, про яке й не мріяли. Хибне мислення позбавляє їх божественної спадщини, перекриває щедрий потік благ, приготованих для них Всемогутнім Джерелом усього достатку.

Більшість людей нагадує чоловіка, який вийшов полити сад, але ненароком наступив на шланг і перекрив воду. Шланг був великий, і чоловік дуже сердився, дуже розчаровувався через те, що вода ледь цідиться, хоча він мав усі підстави чекати на сильний струмінь і саме його й повинен був отримувати. У джерелі води було вдосталь, вона могла повністю задовольнити його потреби. Причина була лише одна: чоловік сам перетискав потік, зводив його до жалюгідної цівки. Він стояв на шлангу й не знав про це.

Саме це, буквально, роблять усі, хто живе в гнітючих злиднях. Вони обмежують свій достаток, наступаючи на шланг, яким він міг би до них надходити. Вони зупиняють потік благ, на які мають право від народження, своїми сумнівами, страхами, невір'ям; уявляють бідність, думають про бідність, поводяться так, немов ніколи не сподіваються нічого мати, нічого досягти, ніким стати.

Усе в людському житті, усе в Божому всесвіті ґрунтується на певному принципі, підлягає божественному закону. І закон достатку та багатства такий самий визначений, як закон тяжіння, такий самий безпомилковий, як математичні правила. Це закон думки. Лише думаючи про достаток, ви можете досягти багатого, заможного життя, на яке маєте право від народження. Інакше кажучи, якою буде ваша думка, таким буде ваше життя, ваш достаток або ваші нестатки. Ваш душевний настрій щоразу повертатиметься до вас у відповідній йому формі. Мислення, пройняте злиднями, принесе вам лише злиденні обставини.

Нас формують наші переконання. Ми не можемо вийти за межі того, ким себе вважаємо, того, що, на нашу думку, маємо. Тож якщо ми думаємо, що ніколи не станемо такими самими міцними чи здоровими, як інші люди, або не досягнемо успіху у своїй справі, то цього ніколи й не станеться. Якщо ми переконані, що завжди будемо бідними, так воно й буде. Ви не можете вибратися з бідності, якщо не сподіваєтеся на це, якщо не вірите, що вам це вдасться.

Багато людей, які сьогодні живуть у злиднях, насправді ніколи й не сподіваються на інше. Тверде переконання, що вони ніколи не зможуть жити в достатку, утримує їх у бідності. Тобто воно тримає їхній розум у стані заперечення, а в такому стані розум не може творити, не може давати плоди. Лише ствердний розум здатний створювати достаток. Розум, що заперечує, не творить і не породжує нічого; він може лише руйнувати, стримувати, перешкоджати надходженню благ, яких ми прагнемо.

Важить не так те, що ви робите руками, як те, що ви робите розумом. Усе, чого досягли людські руки чи людський мозок, спочатку народилося в думці. Сам всесвіт є творінням Божественного Розуму. Працьовита людина, яка прагне достатку, але подумки рухається в протилежний бік, яка не вірить, що житиме заможно, зводить нанівець свою тяжку працю заперечливою, руйнівною думкою. Вона стоїть на шлангу, що сполучає її з джерелом благ.

Обмежуючи себе в думках, ви обмежуєте себе й у зовнішньому житті відповідно до свого внутрішнього настрою, бо підкоряєтеся незмінному законові. Придивіться до людини, яка кладе в скриньку для пожертв п'ять центів: вона не лише скупа, скнариста й дріб'язкова в усіх грошових справах; її обличчя, весь її вигляд здаються скутими, стурбованими, змарнілими. Вона вічно заощаджує копійки, пильнує дрібниці й ніколи не робить нічого великого. Хоч би скільки природних здібностей вона мала, її вузька, обмежена думка, зосереджена на злиднях, робить її мізерною й перекриває потік достатку. Вона не може робити великого, бо ніколи не думає про велике. Її викривлений розум пропускає лише мізерну цівку замість потужного потоку, яким вона буквально могла б розпоряджатися.

Саме тому, що ми не навчилися користуватися силами своєї думки, більшість із нас ходить світом, мов злидарі, навіть не помічаючи дивовижної спадщини, залишеної нам Джерелом усіх благ, Джерелом усього добра. Наша скупа думка обмежує наш достаток.

Ми часто дивуємося, чому деякі люди, які, здавалося б, перебувають у не кращих обставинах, ніж ми, отримують від життя значно краще; чому вони завжди наполягають на найкращому й отримують його. Ми ніколи не бачимо на них дешевих речей, не бачимо дешевих речей у їхніх домівках, не помічаємо ніде ознак дріб'язкового заощадження. Вони купують найкращі продукти, найкращі фрукти й овочі на ринку, і все інше в них відповідної якості. Ми вважаємо їх марнотратними, коли порівнюємо, скільки вони платять за речі й скільки ми платимо за такі самі. І пишаємося тим, що ощадливі й зберігаємо те, що вони розтринькують. Та чи справді це так? Як виглядає наше життя порівняно з їхнім? Чи стільки ж задоволення ми від нього отримуємо? Чи компенсують кілька заощаджених доларів великі втрати в нашому житті: брак доброї їжі, належного одягу, невеликих розважальних подорожей, приємного товариства, пікніків і різних розваг, які роблять життя приємним, здоровим, а головне, значно пліднішим для тих сусідів, чию марнотратність ми засуджуємо? Насправді наша звичка в усьому себе обмежувати зрештою робить нас біднішими.

Достаток плине лише тими шляхами, які широко відкриті для нього. Він не проходить крізь шляхи, звужені думками про бідність, зневірою, сумнівами чи страхом, або задушливим правилом жити з вузьким обрієм. Щедрі витрати нерідко є наймудрішою ощадливістю, єдиним, що приносить великий успіх. Якби такий великий промисловець, як Генрі Форд, такий великий торговець, як Джон Вонамейкер, керівник великої залізниці чи будь-який інший підприємець утратив широту погляду й далекоглядність; почав урізати необхідні витрати; замість найкращих товарів, працівників та обслуговування задовольнявся гіршими; змінив свій широкий, щедрий підхід на вузький і скупий, то невдовзі побачив би, як його справа тане й сходить нанівець.

Принцип закону достатку змінити неможливо. Хоч би якою була ваша справа, професія чи заняття, хоч би якими були обставини, саме ваш внутрішній настрій визначатиме успіх або невдачу. Обмежений розум означає обмежений достаток. Це наче намагатися просвердлити маленьким свердликом отвір у великому джерелі благ, а потім сподіватися на рясний потік. Так не буває. Ваш внутрішній настрій визначає силу потоку вашого достатку.