Передмова

Немає потреби виправдовувати появу ще однієї праці на тему, важливість якої засвідчує вже сама кількість книжок, запропонованих читачеві.

Звички хвилюватися не подолати самим лише твердим рішенням. Сподіваюся, що людина, яка потерпає від цієї прикрої схильності, знайде серед наведених тут простих життєвих прикладів і звичайних порад щось таке, що спрямує її думки в здоровіше русло. Я не прагну перетворити діяльну людину на філософа, схильного до неробства й споглядання. Навпаки, хочу допомогти їй працювати ефективніше, позбувшись надмірного занепокоєння. Таке звільнення цілком сумісне навіть із «напруженим життям».

Один автор розрізнив нормальне й ненормальне хвилювання та спрямував свої зусилля проти другого. Визначення хвилювання у словнику Вебстера («стан надмірного занепокоєння») звільняє від потреби вирішувати, який ступінь і який різновид хвилювання є ненормальним. Натомість воно спрямовує увагу на інше питання: який ступінь занепокоєння справедливо вважати надмірним.

Розглядаючи таку тему, неможливо цілком уникнути повторень. Проте сподіваюся, що повторення основних принципів і практичних порад допоможе застосовувати останні. Мета полягає в поступовому формуванні певного душевного настрою. Читач, який сподівається знищити кожне окреме хвилювання або вплинути на іншу людину, безпосередньо застосовуючи до неї ці поради, нехай у першому випадку готується до розчарування, а в другому - до неприємностей.

Дякую міс Емі Морріс Гоманс, директорці Бостонської педагогічної школи гімнастики, яка запросила мене виступити перед її ученицями. Цей виступ і став основою книжки.

ДЖОРДЖ Л. УОЛТОН.

БОСТОН, квітень 1908 року.