Опора, більша за сьогоднішні обставини

Чому Марден так наполягає, що людина має право на повніше життя? Зараз розберемо опору, на якій тримається ця впевненість. Вона допомагає зрозуміти і його мову про достаток, і його заклик не зменшувати себе.

Книжка «Достаток. Як його привабити» виростає з духовного погляду на світ. Для Мардена джерелом життя є Бог, творча сила добра, а людина причетна до цієї сили. Тому він бачить у ній значно більше, ніж перелік сьогоднішніх результатів. Здібність думати, творити, любити, знаходити нове має для нього глибоке походження.

Згадайте людину, яка в складний час сказала вам: «Я знаю, що ти можеш більше». Вона могла не мати готового рішення. Але її погляд іноді повертав те, що ви саме втратили: відчуття, що ваша історія ще не завершена. У Мардена це відчуття розгортається в цілу картину життя. Він переконаний: добро й можливості не вичерпуються тим, що ми зараз бачимо.

У першому розділі він розповідає про принца, який живе злидарем. Батько володіє великим багатством і готовий поділитися ним. Проте син упевнений, що йому нічого не дістанеться. Він ходить світом і говорить про безнадійну долю, навіть не звертаючись до власного спадку.

Це духовна притча. Марден порівнює людину з таким спадкоємцем. Його цікавить не палац, а забута спорідненість із джерелом життя. Людина так довго дивилася на себе як на слабку й випадкову, що перестала впізнавати силу власної природи. Для автора віра повертає їй це знання.

У п'ятому розділі він переносить увагу від видимого результату до того, що передує йому. Будинок спершу існує як задум. Справа починається з бачення. Майстер іще не торкнувся матеріалу, а вже розрізняє майбутню форму. Марден бачить у цьому щоденний прояв творчого начала: внутрішнє може набувати зовнішнього життя.

Спробуймо наблизити цю думку до звичайного дня. Людина втратила замовлення й дивиться на порожній календар. Усе, що можна побачити зараз, говорить про брак роботи. Але жодного нового замовлення ще не існує у видимому світі. Воно спочатку має з'явитися як можливість: кому може бути потрібне моє вміння, яку проблему я можу розв'язати, з ким варто поговорити?

Коли всередині залишається лише вирок, ці питання не розгортаються. Коли є опора, людина здатна їх витримати. Вона ще не має відповіді, але не прирівнює відсутність відповіді до відсутності майбутнього. Для Мардена віра підтримує саме цю здатність: залишатися учасником творення, поки результат іще не видно.

Але для Мардена цей зв'язок сягає далі людського настрою. Він переконаний, що думка бере участь у самому творенні життя, поєднує людину з духовним джерелом можливого. Послухаймо, як він розкриває це переконання в п'ятому розділі. Далі точний уривок нашого перекладу.

«Коли Христос наголошував, що Царство Небесне всередині нас, Він мав на увазі, що це внутрішнє царство тотожне Божественному Розуму й саме там людина торкається джерела всієї сили, всього достатку. Внутрішнє царство є царством сили, де починається вся творча праця людини. Там вона поєднується із всесвітньою субстанцією, великою творчою енергією, а думка є невидимим знаряддям, яким вона надає форми своїм творінням. Діючи на приховану, таємничу субстанцію, з якої виникає все у всесвіті, це знаряддя думки спрямовує, керує, творить відповідно до людських бажань. Матеріал воно знаходить у невидимому світі. І тією мірою, якою розум осягає реальність невидимого, йому відкриваються наявні там сили й можливості. Саме в невидимому світі людина, піднесена й натхненна усвідомленням своєї співпраці з Божественним, починає відкривати деякі таємниці всесвіту, підносити людство над тваринним існуванням і виснажливою працею, змінювати обличчя світу, вести цивілізацію до нових, величніших висот.»

Так Марден пояснює біблійний образ Царства Небесного всередині людини. Його невидимий світ є живим джерелом, з якого народжується видиме. Думка в цій картині має творчу силу: вона дає напрям тому, що згодом отримує форму. Людина для нього причетна до великого руху життя й може свідомо брати в ньому участь. Саме ця віра надає книжці її особливого розмаху.

Саме тому його слово «спадок» означає більше, ніж удачу при народженні. Воно виражає спорідненість людини з творчим життям. Марденові важливо, щоб читач не почувався чужим у світі добра й можливостей. Визнати цей зв'язок означає внутрішньо випростатися: я можу приносити щось у життя, а не лише просити дозволу на малу частку чужого. Така віра давала самому авторові підставу звертатися до людей із великою надією.

Як це змінює працю? Уявімо двох людей перед складною справою. Одна думає, що кожна помилка викриває її остаточну неспроможність. Друга відчуває: я можу помилитися, навчитися й продовжити, бо моя цінність не закінчується цією спробою. Другій легше залишатися в роботі достатньо довго, щоб щось створити. Вона не витрачає всю силу на доведення собі, що має право бути тут.

Марден поєднує таку довіру з діяльністю. У четвертому розділі він говорить про внутрішню зібраність людини, яка знає напрям і працює в ньому. У книжці поруч із вірою постійно з'являються майстерність, підготовка, витримка й уважність до нагоди. Творча сила має отримати руки, час і конкретну справу.

Це важливо й для емоційного звучання книжки. Марден говорить із читачем як із людиною, у якої є забуте багатство. Він хоче пробудити її, повернути їй сміливість. Тому його слова іноді такі широкі й піднесені. У них чутно не розклад майбутніх прибутків, а радість від людської можливості.

Можна уявити, як це звучить після важкого тижня. Не треба спершу стати бездоганною людиною, щоб мати право на надію. Надія вже може бути тим, із чим ви повертаєтеся до своєї справи. Довіра не завершує роботу за вас. Вона дозволяє не залишити її лише тому, що сьогодні темно.

Духовна опора Мардена пов'язує достаток із творчою природою людини та її причетністю до добра. Звідси росте його заклик дивитися далі за нинішні обставини й діяти з більшою внутрішньою свободою.

Далі подивимося, як ця велика картина проявляється в маленькому щоденному русі: у тому, чого ми чекаємо від розмови, роботи й наступної можливості.